Анамнез і фізикальне обстеження

Ключові діагностичні чинники

Повідомлялося приблизно у 77% пацієнтів.[114] В одній серії випадків тільки у 44% пацієнтів спостерігалася висока температура під час маніфестації клінічної картини, а у 89% пацієнтів температура виникала після госпіталізації.[447] Протікання може бути тривалим та інтермітуючим, а деякі пацієнти можуть мати озноб/тремтіння. У дітей гарячки може не бути або вона швидко проходить.[448]

Повідомлялося приблизно у 68% пацієнтів.[114] Кашель зазвичай сухий; проте у деяких пацієнтів спостерігається продуктивний кашель. 

Повідомлялася приблизно у 38% пацієнтів.[114] Середній час від початку симптомів до розвитку задишки становить 5–8 днів.[31][32][449] Вона менш поширена у дітей, але найчастіше спостерігається у новонароджених.[359] Може тривати протягом тижнів від моменту початку симптомів. Свистяче дихання спостерігається у 17% пацієнтів.[450]

Про порушення нюху (аносмія/гіпоосмія) повідомлялося у приблизно 41% пацієнтів, а порушення смаку (агевзія/дисгевзія) – приблизно у 35% пацієнтів.[114] Поширеність є більш високою у європейських дослідженнях.[451] Може бути раннім симптомом, що з’являється раніше від інших симптомів або ж може бути єдиним симптомом у пацієнтів із легким і середнім перебігом захворювання.[452] Повне зникнення або покращення симптомів реєструвалося у 89% пацієнтів через 4 тижні після виникнення.[453]

Інші діагностичні чинники

Повідомлялося приблизно у 30% пацієнтів.[114] Також пацієнти можуть повідомляти про загальну слабкість. Навіть у пацієнтів із легким захворюванням втома та виснаження можуть бути сильно вираженими та затяжними. 

Спостерігалося у близько 17% (міалгія) та 11% (артралгія) пацієнтів.[450] Артрит спостерігається рідко.[454]

Спостерігається приблизно у 18% пацієнтів.[114]

Спостерігається приблизно у 22,9% пацієнтів.[392] 

Спостерігається у 20% пацієнтів. Зважена об’єднана поширеність специфічних симптомів така: втрата апетиту – 22,3%; діарея – 2,4%; нудота/блювання – 9%; біль у животі – 6,2%. Симптоми з боку шлунково-кишкового тракту більшою мірою поширені за межами Китаю, втім, це може бути спричинено збільшенням інформованості та реєстрації цих симптомів із розвитком пандемії.[455] Симптоми з боку шлунково-кишкового тракту не пов’язані з підвищеною імовірністю позитивного результату аналізу на COVID-19; проте в одному проспективному дослідженні випадок−контроль відсутність апетиту та діарея в поєднанні з втратою нюху/смаку та гарячкою мали 99% специфічність щодо COVID-19 .[456] Діти можуть частіше ніж дорослі звертатися із симптомами з боку шлунково-кишкового тракту, зокрема у новонароджених та немовлят це може бути єдиним симптомом.[359] Були повідомлення про кров у калі.[457]

Спостерігається у приблизно 16% пацієнтів.[114] Зазвичай проявляється на ранньому етапі захворювання.

Спостерігається у приблизно 16% пацієнтів.[114]

Спостерігається у приблизно 11% пацієнтів.[450]

Сплутаність свідомості фіксувалася приблизно у 11% випадків.[450] Частота сплутаності/делірію та збудження висока (65 та 69% відповідно) у пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії.[458] Делірій пов’язаний із підвищеним ризиком смерті, а раннє його виникнення може вказувати на клінічне погіршення.[459] Сукупна поширеність тривожності, депресії та порушень сну становить 47%, 45% та 34% відповідно.[460]

Спостерігаються у 11,2% пацієнтів. Найбільш поширеним симптомом з боку очей є однобічний чи двобічний кон’юнктивіт. Інші зареєстровані симптоми охоплюють очний біль, сухість очей та деструкцію склоподібного тіла «плаваюче помутніння»). Більшість симптомів легкі та тривають 4–14 днів, без ускладнень. Продромальні симптоми трапляються у 12,5% пацієнтів.[461] В одному перехресному дослідженні у 22,7% дітей спостерігали легко виражені очні симптоми (наприклад, виділення з кон’юнктиви, розтирання очей, кон’юнктивну гіперемію). У дітей із системними симптомами спостерігали більшу імовірність розвитку очних симптомів.[462]

Ринорея спостерігається у близько 8% пацієнтів, а закладеність носа – у близько 5% пацієнтів.[450]

Повідомлялося приблизно у 7% пацієнтів.[450] Може вказувати на пневмонію. 

Загальна поширеність усіх уражень шкіри становить 5,7%. Найбільш поширеними симптомами є екзантемоподібні прояви (4,2%), макулопапульозний висип (3,8%) та везикулобульозні ураження (1,7%). Інші прояви охоплюють кропивницю, ураження, подібні на обмороження, сітчасте ліведо та гангрену пальця.[463] У Дослідженні симптомів COVID у Великобританії 17% опитаних повідомили про висип як перший симптом захворювання, а 21% опитаних повідомили про висип як про єдиний клінічний прояв.[464] Незрозуміло, чи ураження шкіри спричинені вірусною інфекцією, системними наслідками інфекції або ж ліками, які може приймати пацієнт. Для кращого розуміння уражень шкіри потрібно більше даних. 

Повідомлялося приблизно у 2% пацієнтів.[450] Може бути симптомом ТЕЛА.[465]

Може вказувати на пневмонію.

Може бути наявним у пацієнтів із гострим респіраторним захворюванням.

Може бути наявним у пацієнтів із гострим респіраторним захворюванням.

Може бути наявним у пацієнтів із гострим респіраторним захворюванням.

Може бути наявним у пацієнтів із гострим респіраторним захворюванням.

Чинники ризику

Люди, які проживають або працюють у регіоні з високим ризиком передачі (як-от у закритих установах, гуманітарних установах), люди, які проживають або подорожують у регіони з контактним зараженням, а також люди, які працюють у сфері охорони здоров’я (в медичних установах і домогосподарствах) і перебували в зазначених установах або поїздках у будь-який час протягом 14 днів до появи симптомів, мають більш високий ризик інфекції.[163]

Контактною називають особу, яка мала будь-який з таких контактів протягом 2 днів до і 14 днів після появи симптомів імовірного або підтвердженого випадку: особистий контакт з імовірним або підтвердженим випадком на відстані менше 1 метра (3 футів) і протягом не менше 15 хвилин; прямий фізичний контакт з імовірним або підтвердженим випадком; безпосередній догляд за пацієнтом з імовірним чи підтвердженим COVID-19 без використання рекомендованих засобів індивідуального захисту; або інші ситуації, передбачені місцевою оцінкою ризику.[163]

Старший вік є фактором ризику інфекції.[164] Дані з крос-секційного дослідження у Великобританії вказують, що люди віком 40−64 роки мають найвищий ризик інфекції, за ними пацієнти віком 75 років і старше, а далі − люди віком 65−74 роки.[165] Ризик тяжкого перебігу захворювання у дорослих підвищується з віком, старші люди (віком 65 років і більше) мають вищий ризик.[166][167] Найвищий показник смертності спостерігали у пацієнтів віком 80 років і старше.[168] У США пацієнти віком ≥65 років становлять 31% випадків, 45% госпіталізованих, 53% госпіталізованих у відділення інтенсивної терапії, 80% смертей, з найвищою частотою тяжких наслідків у пацієнтів віком ≥85 років.[7] Хоча вік і є незалежним фактором ризику, ризик у старших людей також частково пов’язаний із імовірністю, що у старших людей більший ризик мати супутню патологію. 

Про значне поширення було повідомлено у закладах тривалого догляду.[101] Люди, котрі проживають у будинках пристарілих або в закладах довготривалого догляду, мають вищий ризик тяжкого перебігу захворювання.[167] Мешканці будинків тривалого догляду становлять близько третини загальної кількості смертей у Англії та Уельсі; інші країни також повідомили про аналогічну ситуацію. Це, ймовірно, через дефіцит засобів індивідуального захисту, вразливість популяції та відсутність тестування.[169] Більш, ніж одна третина будинків догляду в Англії мали випадки.[170] Дослідження чотирьох будинків для літніх людей у Великобританії виявило, що 26% жителів померли протягом 2-місячного періоду, причому смертність від усіх причин підвищилася на 203% порівняно з попередніми роками. Приблизно 40% мешканців мали позитивні результати аналізів на SARS-CoV-2, з них 43% були безсимптомними, а 18% мали атипові симптоми.[171]

Чоловіча стать є фактором ризику інфекції, більш тяжкого перебігу захворювання та смертності. Вища поширеність вживання алкоголю і тютюнопаління сприяли вищій поширеності інфекції серед чоловіків.[172] Дані крос-секційного дослідження із Великобританії виявили, що скориговані шанси на позитивний результат тесту серед чоловіків були вищими (18,4%) порівняно із жінками (13,3%).[165] Було висунуто гіпотезу, що це може бути зумовлене наявністю андрогенів або нижчим рівнем антитіл до вірусу SARS-CoV-2 порівняно із жінками, або ж тим, що жінки мають сильнішу імунну відповідь порівняно з чоловіками; однак потрібні подальші дослідження.[173][174][175] 

Люди з афроамериканських, азійських та етнічних меншинних (BAME) груп мають вищий ризик інфікування та гірші наслідки, зокрема підвищений ризик смерті, порівняно із загальною популяцією. Причини цього незрозумілі та вимагають подальших досліджень.[176] Дані крос-секційного дослідження у Великобританії виявили, що пацієнти з Південної Азії та афроамериканці мають шанси підозрюваної інфекції 1,93 та 1,47 відповідно.[177] Середній вік пацієнтів з етнічних меншин був значно нижчим, ніж серед світлошкірих пацієнтів.[178] Госпіталізовані представники етнічних меншин у Великобританії (зокрема південноазійці, східноазійці, чорношкірі й інші етнічні меншини) порівняно з білошкірими пацієнтами мали вищу ймовірність бути госпіталізованими до відділення інтенсивної терапії та потребувати штучної вентиляції легень, попри однакову тяжкість захворювання на момент госпіталізації та молодший вік разом із меншою кількістю супутніх патологій.[179] Дані від Центрів з контролю та профілактики захворювань США, скориговані на вік (станом на 19 вересня) показують, що корінних американців та корінних жителів Аляски госпіталізують у 4,5 рази частіше, а латиноамериканців та чорношкірих – у 4 рази, ніж білошкірих людей.[180] Проте після коригування на соціодемографічні фактори та супутні фактори (наприклад, вік, стать, страхування), когортні дослідження в США не виявили відмінностей між чорношкірими та латиноамериканцями порівняно з білошкірими пацієнтами.[181][182] У дослідженні понад 10 тис. померлих пацієнтів у США вік 35% латиноамериканців та 30% осіб, які не є білими, становив менше 65 років, порівняно з 13% білих не латиноамериканців.[183]

Люди із супутніми патологіями мають вищий ризик тяжкого захворювання та смертності.[184] Що більше супутніх захворювань має особа, то вищий ризик тяжкого перебігу хвороби.[185] У США приблизно 91% госпіталізованих пацієнтів мали щонайменше одне зафіксоване фонове захворювання (дані повідомлені 3 жовтня 2020 року).[180] Найбільш поширеними супутніми захворюваннями у дорослих із COVID-19 є гіпертензія, діабет, хронічні респіраторні захворювання, серцево-судинні захворювання та інші хронічні захворювання, наприклад, рак.[186] У проспективному обсерваційному когортному дослідженні понад 20 тис. госпіталізованих пацієнтів у Великобританії з усіх супутніх хвороб найчастіше спостерігалися хронічні серцево-судинні захворювання (31%), неускладнений діабет (21%), неастматичне хронічне захворювання легень (18%) та хронічне захворювання нирок (16%).[6] Так само в США найбільш поширеними супутніми захворюваннями були серцево-судинні захворювання (32%), діабет (30%) і хронічні захворювання легень (18%). Серед пацієнтів із супутніми захворюваннями, порівняно з такими без них, госпіталізація була вищою в шість разів, а смертність у 12 разів.[187] Згідно з оцінками, близько 56% дорослого населення у США має ризик потребувати госпіталізації через COVID-19 унаслідок наявності принаймні одного супутнього захворювання. Ці супутні стани пов’язані з модифікованими факторами ризику, які за покращення шляхом модифікації способу життя можуть поліпшити статус ризику особи.[188]

Поміж 345 випадків у дітей із інформацією про супутні стани, 23% мали не менше 1 супутньої патології, зокрема найчастіше це були хронічне захворювання легень, серцево-судинні захворювання або імуносупресія.[189] В одному дослідженні близько 39% госпіталізованих дітей мали супутні захворювання. Найбільш поширеними супутніми патологіями були астма, неврологічні захворювання, діабет, ожиріння, серцево-судинні захворювання та злоякісні новоутворення/гематологічні захворювання.[190]

Близько 32% молодих дорослих (віком 18–25 років) у США мали супутні захворювання, через які їх відносили до групи ризику тяжкого захворювання, зокрема серцеву патологію, цукровий діабет, астму, імунні порушення, захворювання печінки та ожиріння. Куріння (включно із електронними сигаретами) протягом останніх 30 днів також підвищувало ризик. У разі включення тільки не курців, кількість молодих дорослих у групі ризику тяжкого захворювання знижувалася до 16%.[191]

Люди з тяжкими серцевими захворюваннями (наприклад, серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, кардіоміопатія, легенева гіпертензія) мають підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання.[185] Серцево-судинне захворювання пов’язане з підвищенням у 3 рази шансів на тяжкий перебіг захворювання та підвищенням в 11 разів смертності з усіх причин.[192]

Люди з гіпертензією можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу хвороби.[185] Гіпертензія пов’язана з погіршенням комбінованих наслідків, зокрема смертністю, тяжким перебігом захворювання, гострим респіраторним дистрес-синдромом, потребою в госпіталізації до відділення інтенсивної терапії та прогресуванням захворювання.[193] Пацієнти із гіпертензією мають у 2,27 разу вищий ризик тяжкого захворювання та у 3,48 разу вищий ризик смерті порівняно з пацієнтами без гіпертензії.[194]

Люди з ожирінням 3-го ступеня (≥40 кг/м²) мають підвищений ризик тяжкого захворювання, а люди з надмірною масою тіла (25–30 кг/м²) можуть мати підвищений ризик тяжкого захворювання; проте для останньої групи докази обмежені.[185] В об’єднаному аналізі було виявлено, що особи з ожирінням мають на 46% більший ризик інфікування, на 113% вищий ризик госпіталізації, на 74% вищий ризик госпіталізації у відділення інтенсивної терапії та на 48% вищий ризик смерті.[195] Пацієнти з індексом маси тіла ≥30 кг/м² мають в 2,35 разу вищий ризик критичного захворювання та в 2,68 разу вищий ризик внутрішньогоспітальної летальності порівняно з пацієнтами з індексом маси тіла <30 кг/м².[196] Ожиріння відіграє значну роль у ризику смерті від COVID-19, зокрема у чоловіків та молодших людей (віком <60 років).[197] Підвищений індекс маси тіла є значним фактором ризику тяжкого перебігу захворювання у вагітних жінок.[198] В одному ретроспективному одноцентровому дослідженні у Нью-Йорку ожиріння було найбільш поширеною супутньою патологією серед дітей та мало значний зв’язок із штучною вентиляцією легень у дітей віком 2 роки і старше.[199]

Люди з цукровим діабетом 2-го типу мають підвищений ризик тяжкого перебігу хвороби. Люди з цукровим діабетом 1-го типу або гестаційним діабетом також можуть мати підвищений ризик тяжкого захворювання, для цих груп пацієнтів докази обмежені.[185] Загальна поширеність діабету серед пацієнтів із COVID-19 становить близько 15%.[200] Діабет пов’язаний із підвищеним ризиком прогресування захворювання, госпіталізації до відділення інтенсивної терапії, розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому, штучної вентиляції легень та смерті.[201][202] Ризик госпіталізації до відділення інтенсивної терапії та смерті значно вищий у пацієнтів із діабетом, порівняно з пацієнтами без цукрового діабету (відношення сукупного ризику становить 1,88 та 1,61 відповідно).[200] Фактори ризику поганого прогнозу та вищої смертності у пацієнтів із цукровим діабетом 1-го чи 2-го типу охоплюють старший вік, чоловічу стать, етнічну приналежність не до білошкірих людей, соціоекономічну депривацію, порушення функції нирок, наявність в анамнезі інсульту або серцевої недостатності, підвищені рівні глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), вищий індекс маси тіла, підвищений С-реактивний білок, діабетичний кетоацидоз та використання інсуліну.[203][204][205] Проте рівні HbA1c не асоціювалися зі смертністю у великій когорті пацієнтів у США, госпіталізованих з цукровим діабетом та COVID-19; в той час як інсулінотерапія та ожиріння були сильними і незалежними факторами ризику внутрішньолікарняної смертності.[206] Гіперглікемія також є незалежним фактором ризику поганого прогнозу у госпіталізованих пацієнтів з діагностованим цукровим діабетом або без нього.[207][208] Третина всіх смертей серед госпіталізованих пацієнтів у Англії трапилася в пацієнтів із діабетом. Люди з цукровим діабетом 1-го типу мають в 3,5 рази вищі шанси померти в стаціонарі з COVID-19, причому у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу шанси в 2,03 разу вищі.[209] Пацієнти із щойно встановленим діагнозом цукрового діабету мають вищий ризик смертності з усіх причин порівняно з пацієнтами із тривалим діабетом, гіперглікемією або нормальним рівнем глюкози.[210] Несприятливий прогноз для таких пацієнтів, імовірно, спричинений синдромним характером цукрового діабету з такими факторами як гіперглікемія, похилий вік та наявність супутніх захворювань (як-от ожиріння, артеріальна гіпертензія, серцево-судинні захворювання), – усе це сприяє збільшенню ризику.[211] 

Чітких доказів того, що люди з астмою або хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) мають вищий ризик інфекції, немає.[212][213] Люди з ХОЗЛ (зокрема емфізема та хронічний бронхіт) мають підвищений ризик тяжкого перебігу хвороби.[185] ХОЗЛ асоціюється із 5-кратним підвищенням ризику тяжкого захворювання.[214] Люди з астмою помірного та тяжкого ступеня можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185] У пацієнтів із COVID-19 немає статистично значущого зв’язку між астмою та вищим ризиком смертності.[215] За даними одного дослідження, поширеність астми серед госпіталізованих пацієнтів із COVID-19 була аналогічною поширеності астми у загальній популяції, при цьому астма не була незалежним фактором ризику інтубації.[216] Люди з іншими хронічними захворюваннями легень можуть мати вищий ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185] Немає даних щодо того, чи дитячі респіраторні захворювання (зокрема астма у дітей) є факторами ризику інфекції або тяжкості її перебігу.[217]

Люди з хронічним захворюванням нирок можуть мати вищий ризик інфекції. Дані крос-секційного дослідження з Великобританії виявили, що скориговані шанси на позитивний результат тесту вищі серед пацієнтів із хронічним захворюванням нирок (32,9%) порівняно з особами без нього (14,4%).[165] Люди з хронічним захворюванням нирок мають підвищений ризик тяжкого перебігу хвороби.[185] Поширеність супутнього захворювання нирок у пацієнтів із COVID-19 склало 5,2% (2,3% – захворювання нирок на термінальній стадії) і є незалежним фактором ризику розвитку гострого пошкодження нирок як ускладнення.[218]

Люди з раком мають вищий ризик інфекції, що, ймовірно, зумовлено імуносупресивним лікуванням та/або повторними відвідуваннями лікарні.[219] Люди з раком також мають підвищений ризик тяжкого захворювання.[185] Загальна поширеність раку серед пацієнтів із COVID-19 становить близько 2,3% і має тісний зв’язок з тяжким перебігом захворювання.[220] У пацієнтів із раком імовірність тяжкого захворювання на 76% більша порівняно з пацієнтами без онкологічних захворювань.[221] Вони також мають підвищений ризик гірших клінічних результатів, зокрема госпіталізацію до відділення інтенсивної терапії та смертність з усіх причин (зокрема в осіб із метастатичним захворюванням, гематологічним раком або раком легень), і виглядає, що їхній стан погіршується швидше, ніж у пацієнтів без раку.[222][223] Пацієнти з онкологічними захворюваннями крові (зокрема, лейкемією) мають вищий ризик тяжкого або критичного перебігу захворювання та вищий рівень смертності порівняно з пацієнтами із солідними пухлинами.[224][225] Співвідношення шансів для показників госпіталізації у відділення інтенсивної терапії та смертності між групами пацієнтів, які страждають і не страждають на рак, становило 2,88 і 2,25 відповідно.[226] Фактори, пов’язані з підвищеною смертністю у дорослих, охоплюють похилий вік, чоловічу стать, куріння, численні супутні стани, загальний стан за шкалою Eastern Cooperative Oncology Group 2 чи більше, проходження хіміотерапії протягом 4-х тижнів до виникнення симптомів, хірургічні втручання з приводу раку та активний рак.[227][228][229][230] Рівень смертності з усіх причин у пацієнтів із раком має сильну асоціацію із зростанням віку.[225] Діти з раком можуть не бути більш вразливими до інфекції порівняно з дітьми без раку. Обмежені дані свідчать, що загальна морбідність у пацієнтів дитячого віку із раком низька, причому тільки 5% потребують госпіталізації через симптоми.[231] Загальний рівень летальності у пацієнтів із раком становить 25,6%.[232]

Люди з серповидноклітинною анемією мають підвищений ризик тяжкого перебігу хвороби.[185] З-поміж 178 пацієнтів із серповидноклітинною анемією та COVID-19 у США (середній вік пацієнтів <40 років) 69% були госпіталізовані, 11% були переведені у відділення інтенсивної терапії та 7% – померло.[233] У пацієнтів із серповидноклітинною анемією інфекція може викликати гострий грудний синдром.[234][235] 

Люди з імуносупресією після трансплантації паренхіматозного органу мають підвищений ризик тяжкого захворювання.[185] У реципієнтів пересаджених органів унаслідок хронічної імуносупресії та наявності супутніх захворювань може бути вищий ризик тяжкого перебігу захворювання або ускладнень, швидше клінічне прогресування та подовжений клінічний перебіг порівняно із загальною популяцією.[236][237][238][239][240][241] Рівні госпіталізації та смертності у реципієнтів печінки непропорційно високі порівняно з пацієнтами без трансплантатів, незалежно від віку або часу після пересадки. Старший вік та діабет є значними факторами ризику смерті серед цих пацієнтів.[242]

Люди, які палять або палили в минулому, мають підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання.[185] У курців підвищений ризик тяжкого або критичного захворювання. У пацієнтів із курінням в анамнезі спостерігають значно підвищений ризик тяжкого або критичного захворювання, внутрішньолікарняної смертності, прогресування захворювання і потреби в штучній вентиляції легень.[243] Це може бути зумовлено підвищеною експресією рецепторів ангіотензин-перетворювального ферменту 2 у дихальних шляхах курців.[244] Всесвітня організація охорони здоров’я переглянула наявні докази та зробила висновок, що тютюнопаління пов’язане із підвищеною тяжкістю захворювання та смертю у госпіталізованих пацієнтів.[245]

Люди з цереброваскулярним захворюванням можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185] Сумарна поширеність супутнього цереброваскулярного розладу у пацієнтів із COVID-19 становить 4,4%. У пацієнтів із супутнім цереброваскулярним розладом зауважили у 2,67 разу вищу ймовірність несприятливого результату, зокрема госпіталізацій у відділення інтенсивної терапії, штучної вентиляції легень і смерті.[246]

Люди з деменцією можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185] У Великобританії в понад чверті людей, які померли від COVID-19 з березня по червень 2020 року, мали деменцію. Деменція та хвороба Альцгеймера були найбільш поширеними основними попередньо наявними патологіями у померлих від COVID-19 з березня по червень 2020 року.[247]

Люди з хронічним захворюванням печінки, особливо цирозом, можуть мати підвищений ризик тяжкого захворювання; проте докази обмежені.[185] Поширеність хронічних захворювань печінки у пацієнтів із COVID-19 становить приблизно 3%. Наявність хронічного захворювання печінки асоціюється з більш тяжким захворюванням і загальною смертністю.[248] Рівень смертності протягом 30 днів вищий серед пацієнтів із цирозом, при цьому основними причинами смерті є респіраторні ускладнення та раптове погіршення функції печінки, що призводить до термінальної стадії захворювання печінки.[249]

Люди з метаболічною дисфункцією, пов’язаною з жировою хворобою печінки (MAFLD; також відома як неалкогольна жирова хвороба печінки) мають підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання з сукупним відношенням шансів 2,93.[250] Тяжкість COVID-19 була пов’язана з молодшим віком (<60 років) і середнім або високим показником за шкалою фіброзу-4 (FIB-4) у пацієнтів із MAFLD.[251][252]

Хірургічна смертність та кількість ускладнень у пацієнтів із COVID-19 вищі порівняно з пацієнтами без COVID-19.[253] Ретроспективне дослідження 34 пацієнтів у Китаї, які перенесли планові хірургічні втручання протягом інкубаційного періоду COVID-19, виявило, що в усіх пацієнтів після операції розвинулася пневмонія. Приблизно 44% цих пацієнтів потребували госпіталізації у відділення інтенсивної терапії, 20% померли.[254] Постопераційні легеневі ускладнення виникають у половини пацієнтів із периопераційною інфекцією SARS-CoV-2 і пов’язані з вищою смертністю, особливо в чоловіків та пацієнтів старше 70 років.[255]

Вагітні жінки можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання та негативних наслідків вагітності; проте докази обмежені.[185] Згідно з аналізом 8200 інфікованих вагітних жінок, вагітні жінки мають вищу ймовірність бути госпіталізованими, бути госпіталізованими до відділення інтенсивної терапії й отримати штучну вентиляцію легень порівняно з невагітними жінками; проте рівні смертності не відрізняються.[20]

Люди з імуносупресією (наприклад, трансплантація крові або кісткового мозку, імунна недостатність, тривале використання кортикостероїдів або інших імуносупресивних лікарських засобів) можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185] Пацієнти із запальним захворюванням кишківника, які перебувають на тривалій біологічній або іншій імуномодуляторній терапії, не мають підвищеного ризику поганих результатів; проте нещодавнє використання кортикостероїдів може бути пов’язаним із гіршими результатами.[256] Приймання глюкокортикоїдів у дозі ≥10 мг/добу (преднізолону) пов’язане з вищими шансами госпіталізації у пацієнтів із ревматологічним захворюванням.[257] Також дивіться ВІЛ-інфекцію нижче. 

Обмежені докази підтримують асоціацію між дефіцитом вітаміну Д та ризиком інфекції та гіршими наслідками. Спостережні та ретроспективні дослідження виявили зв’язок між дефіцитом вітаміну Д та вищим ризиком інфікування.[258][259][260][261][262] У популяційному дослідженні в Ізраїлі було виявлено, що у пацієнтів із позитивним результатом тесту на COVID-19 значно нижчий рівень вітаміну D у плазмі крові порівняно з пацієнтами з негативним результатом тесту. Однофакторний аналіз продемонстрував взаємозв’язок між низьким рівнем вітаміну D в плазмі крові та підвищеною імовірністю госпіталізації. У дослідженні було зроблено висновок, що низький рівень вітаміну D в плазмі крові є незалежним чинником ризику інфікування COVID-19 і госпіталізації.[263] Крос-секційне дослідження 235 госпіталізованих пацієнтів в Ірані виявило, що пацієнти, які мали достатні рівні вітаміну D під час госпіталізації, що визначається як сироватковий рівень 25(OH)D ≥30 нг/мл, мали значно нижчі рівні у крові С-реактивного білка та вищу загальну кількість лімфоцитів порівняно з особами з недостатніми рівнями вітаміну D, що вказує на покращення в цих пацієнтів імунної відповіді достатніми рівнями вітаміну D. У пацієнтів з адекватними рівнями вітаміну D була нижча поширеність тяжкого перебігу захворювання, а серед тих, хто помер у віці 40 років і старше, приблизно у 90% були недостатні рівні вітаміну D.[264]

Докази свідчать, що може бути асоціація між довготривалим впливом забрудненого повітря та COVID-19.[265][266] Найвищу кількість випадків було зафіксовано в найбільш забруднених регіонах Італії, причому пацієнти зверталися з більш тяжким перебігом захворювання і потребували госпіталізації. В забруднених регіонах порівняно з іншими регіонами смертність була в 2 рази вищою.[267] Одне дослідження виявило, що серед смертей від COVID-19 у 66 адміністративних регіонах Італії, Іспанії, Франції та Німеччини 78% смертей сталися лише в п’яти регіонах, які були найбільш забрудненими за рівнем діоксиду азоту.[268] Препринт-дослідження Гарвардського університету виявило, що люди, які проживають у регіонах США із високим рівнем забруднення повітря, мали більше шансів померти від COVID-19, ніж ті, які проживають у менш забруднених регіонах. Дослідники виявили, що підвищення на 1 мкг/м³ дрібних твердих частинок пов’язане з 8% підвищенням у рівні смертності від COVID-19.[269]

Розподіл спалахів у суспільстві за певних значеннях географічної широти, температури та вологості відповідають поведінці сезонного респіраторного вірусу.[270] Докази свідчать, що холодні та сухі умови можуть збільшувати передачу, а теплі та вологі – знижувати; проте доказової бази все ще недостатньо для доведення причинно-наслідкових зв’язків.[271][272] Однак інші дані свідчать, що температура зовнішнього середовища не має значущого впливу на передачу вірусу, особливо під час пандемічної стадії нового патогену.[273][274][275] Потрібні подальші дослідження щодо того, як погодні умови впливають на передачу, оскільки більш холодні температури були пов’язані з підвищеною передачею інших коронавірусів. Більша широта у деяких країнах теж може бути пов’язана з підвищеним ризиком смерті.[276] Було виявлено позитивний зв’язок між нижчим рівнем смертності та близькістю країни до екватора, що вказує на кореляцію між впливом сонячного проміння (та рівнями вітаміну Д) та зниженою смертністю.[277]

Дані крос-секційного дослідження з Великобританії виявили, що скориговані шанси на позитивний результат тесту вищі у людей, які проживають у містах (26,2%) порівняно з людьми, які проживають у сільській місцевості (5,6%), і в людей, які проживають в бідніших районах (29,5%) порівняно з такими у людей, які проживають в менш бідних районах (7,7%).[165]

Спершу було занепокоєння, що люди, які приймають ці лікарські засоби, можуть мати підвищений ризик інфекції чи більш тяжкого перебігу захворювання внаслідок підвищеної експресії рецепторів ангіотензинперетворювального фермента-2 (АПФ2).[278] Однак доказові дані високої достовірності свідчать про те, що застосування цих препаратів не асоціюється з тяжким захворюванням, а доказові дані помірної якості вказують на те, що взаємозв’язку між застосуванням цих препаратів і позитивним результатом тесту на SARS-CoV-2 у пацієнтів із симптомами немає.[279][280] Попри ці обнадійливі дані, в іншому метааналізі було виявлено, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, на відміну від інгібіторів АПФ, може збільшити ризик інфікування SARS-CoV-2 у дорослих віком менше 60 років.[281] У проспективному когортному дослідженні понад 19 000 пацієнтів у Англії було виявлено, що ці препарати асоціювалися зі значно меншим ризиком COVID-19 і не асоціювалися з підвищеним ризиком інтенсивної терапії. Утім, розбіжності між етнічними групами вказують на те, що деякі ефекти можуть бути специфічними для певних етнічних груп.[282] Згідно з даними Національного інституту здоров’я та досконалості медичної допомоги Великобританії, на основі наявних на сьогодні доказів не можна зробити висновок про те, що ці лікарські засоби підвищують або знижують ризик розвитку COVID-19 або тяжкого перебігу захворювання.[283] Професійні спільноти рекомендують, щоб пацієнти, які вже приймають ці препарати, продовжували їх прийом.[284][285][286] 

Видається, що дисліпідемія пов’язана з підвищеним ризиком тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[287][288]

Є занепокоєння, що люди, які приймають ці препарати, можуть мати підвищений ризик інфікування чи більш тяжкого перебігу захворювання, оскільки статини підвищують експресію АПФ2 у лабораторних тварин, і можуть сприяти активації запального механізму за гострого респіраторного дистрес-синдрому, що веде до більш тяжкого захворювання.[278] Утім, ретроспективне дослідження близько 14000 пацієнтів виявило, що використання статинів у пацієнтів із COVID-19 асоціювалося з нижчим ризиком смертності з усіх причин, можливо, внаслідок імуномодулюючої дії статинів. Дані метааналізу чотирьох ретроспективних досліджень також вказують на зменшення ризику фатального або тяжкого захворювання серед осіб, які застосовують статини.[289] Потрібне подальше дослідження потенційної терапевтичної чи згубної дії статинів.[290]

Як відомо, інгібітори протонної помпи (ІПП) підвищують ризик інфікування внаслідок гіпохлоргідрії. Наявні докази незалежного зв’язку доза-реакція між використанням антисекреторних препаратів та COVID-19-позитивним статусом. Люди, які приймали ІПП мали значно вищі шанси на повідомлення про позитивний аналіз на COVID-19 порівняно з тими, хто не приймав ІПП. Люди, які приймають антагоністи H2-рецепторів не мають підвищеного ризику.[291] Пацієнти, які приймають ІПП, також можуть мати підвищений ризик тяжких клінічних наслідків.[292]

Досі незрозуміло, чи ВІЛ-інфекція впливає на інфекцію та перебіг захворювання. Проте чоловіки, які мають ускладнення, пов’язані з антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання.[293] Когортне дослідження виявило, що ВІЛ-позитивні пацієнти, які отримують тенофовір дизопроксил/емтріцитабін мають нижчий ризик COVID-19 та пов’язаної госпіталізації, ніж ті, хто отримує іншу антиретровірусну терапію.[294]

Загалом аутоімунні захворювання не пов’язані з вищим ризиком інфікування.[295][296] Пацієнти з аутоімунним ревматичним захворюванням можуть бути більш сприйнятливими до інфекції порівняно із загальною популяцією, хоча даних щодо цього небагато.[297] Аутоімунні захворювання асоціюються з дещо підвищеним ризиком тяжкого перебігу захворювання та смертності; проте це не було статистично значущим.[298] Ризик смертності, як видається, асоціюється швидше зі старшим віком та наявністю супутніх захворювань навіть у пацієнтів з аутоімунним захворюванням, ніж із самим по собі аутоімунним захворюванням або використанням імуносупресивних ліків.[299] У пацієнтів із розсіяним склерозом факторами ризику тяжкого захворювання є виражений неврологічний дефіцит, вік та ожиріння.[300] Слабкі докази свідчать, що люди із запальним захворюванням кишківника можуть мати деякий захист від інфікування, ймовірно через їхнє поточне лікування.[301] Оскільки є стурбованість щодо ризику інфікування у таких пацієнтів, необхідні подальші дослідження.

Люди з таласемією можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання; проте докази обмежені.[185]

Діти можуть мати підвищений ризик тяжкого перебігу захворювання, якщо в них наявні певні стани (наприклад, ожиріння, діабет, астма та хронічне захворювання легень, імуносупресія); якщо вони є медично складними; або якщо мають тяжкі генетичні, неврологічні або метаболічні захворювання; або якщо мають вроджені вади серця. Проте докази обмежені.[185]

У людей із групою крові А (ІІ) підвищений ризик інфекції, при цьому у людей із групою крові 0 (І) цей ризик знижений (групи крові В (ІІІ) та АВ (ІV) не мають значних кореляцій з рівнем інфікувань).[302] Дослідження, яке вивчало зв’язок з геномом, виявило, що пацієнти з A (II) групою крові мають на 45% підвищений ризик дихальної недостатності порівняно з іншими групами крові. Воно також виявило захисний ефект О (I) групи крові. Два хромосомні локуси були пов’язані з дихальною недостатністю й один із них збігся з локусом груп крові за системою АВО.[303]

Є деякі нові докази, що дисфункція кишкової мікробіоти може бути пов’язана з патогенезом COVID-19, хоча це ще треба підтвердити. Видається, що пацієнти протягом госпіталізації мають виснаження кількості корисних коменсалів (Eubacterium ventriosum, Faecalibacterium prausnitzii, Roseburia та Lachnospiraceae taxa) та посилений ріст опортуністичних патогенів (Clostridium hathewayi, Actinomyces viscosus, Bacteroides nordii). Конфігурація мікробіому кишківника пов’язана з тяжкістю захворювання.[304][305][306]

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності