Дата останнього перегляду: 4 Лист 2020
Дата останнього оновлення: 08 Жовт 2019

Вступ

Cтан
Опис

Згідно з визначенням, негоспітальна пневмонія – це пневмонія, набута поза межами лікарні чи лікувальних установ. У деяких пацієнтів, зокрема похилого віку, часто не виявляють лихоманки, проте можлива дезорієнтація та загострення супутніх захворювань. Найбільш поширеним збудником є Streptococcus pneumoniae (також відомий як пневмокок), що вважається прототипом типової бактеріальної пневмонії.[1]Mycoplasma pneumoniae також є одним із основних збудників, вважається прототипом атипової бактеріальної пневмонії.

Внутрішньолікарняна пневмонія (ВЛП) є гострою інфекцією нижніх дихальних шляхів, яка, за визначенням, виникає принаймні через 48 годин після госпіталізації, й зараження на неї не відбулося в момент госпіталізації. Спектр ВЛП нині відрізняється від вентилятор-асоційованої пневмонії (ВАП), яку визначають як пневмонію, яка виникає більше, ніж через 48 годин після ендотрахеальної інтубації. Пневмонія, пов'язана з наданням медичної допомоги (ППНМД), більше не розглядається Американським товариством з інфекційних захворювань і Американським торакальним товариством як нозологічна одиниця в останній версії клінічних настанов з ВЛП і ВАП.[2] Клінічні настанови також рекомендують кожному лікувальному закладу визначати антибіотикограми для подальшого вибору антибіотикотерапії.

Вірусна пневмонія

Причиною пневмонії можуть бути віруси, така пневмонія проявляється як атипова, віруси також є нечастою причиною госпітальної пневмонії у дорослих осіб зі зниженим імунітетом. Вірусна пневмонія частіше зустрічається у дітей, аніж у дорослих. Типовими вірусними збудниками позагоспітальної пневмонії є вірус грипу, респіраторно-синцитіальний вірус (РСВ) та вірус парагрипу. Вірус грипу спричиняє тяжку пневмонію та може бути чинником схильності до суперінфекції, викликаної Staphylococcus aureus, що призводить до високої смертності у молодих дорослих. Пневмонія, спричинена цитомегаловірусом (CMV) або вірусом вітряної віспи (varicella zoster virus [VZV]), може розвиватися в осіб з імунодефіцитом, зокрема у ВІЛ-інфікованих, є наслідком реактивації попередньої інфекції. Менш поширеними причинами вірусної пневмонії є хантавірус, пташиний грип та тяжкий гострий респіраторний синдром (SARS).

Тяжкий гострий респіраторний синдром (SARS) – це вірусна пневмонія, спричинена SARS-коронавірусом (SARS-CoV).[3] До чинників ризику належать наявність в анамнезі нещодавньої подорожі, тісний контакт з інфікованою особою та робота в лабораторних умовах із SARS-CoV. У пацієнтів спочатку розвиваються грипоподібні продромальні симптоми. Протягом першого тижня захворювання можуть спостерігатися кашель (спочатку сухий), задишка і діарея, але частіше зустрічаються на другому тижні. У тяжких випадках у пацієнтів розвивається респіраторний дистрес і зниження насичення крові киснем, а близько 20% пацієнтів потребують інтенсивної терапії.[4][5][6][7] Передача відбувається переважно протягом другого тижня захворювання.

Близькосхідний респіраторний синдром

Близькосхідний респіраторний синдром (MERS) – це гостра респіраторна вірусна інфекція, збудником якої є новий бетакоронавірус (MERS-CoV). MERS слід підозрювати, якщо тяжке респіраторне захворювання виникає протягом 2 тижнів після подорожі в країни Близького Сходу або регіони спалаху та/або після тісного контакту з інфікованими особами. Більшість випадків є результатом передачі вірусу від людини до людини з піками підтверджених випадків захворювання, які виникають під час нозокоміальних спалахів. Спектр клінічних проявів захворювання варіює від безсимптомної картини або легких респіраторних симптомів до тяжкої пневмонії, яка швидко прогресує, гострого респіраторного дистрес-синдрому, септичного шоку чи поліорганної недостатності, що призводять до смерті. Лікування в основному підтримувальне.

Атипова бактеріальна пневмонія викликається атиповими мікроорганізмами, які не визначають під час фарбування за Грамом та яких не можливо культивувати з використанням стандартних методів. Найбільш поширеними збудниками є Mycoplasma pneumoniae, Chlamydophila pneumoniae (Chlamydia pneumoniae) та Legionella pneumophila.[8] Атипова бактеріальна пневмонія зазвичай характеризується симптомокомплексом, який охоплює головний біль, субфебрильну температуру, кашель і нездужання. Неспецифічні симптоми часто переважають над симптомами з боку дихальної системи. Хоча в більшості випадків позагоспітальна пневмонія має більш легкий перебіг, деякі випадки, особливо якщо вони викликані L. pneumophila, можуть проявлятися як тяжка пневмонія, що потребує госпіталізації у відділення інтенсивної терапії.

Mycoplasma pneumoniae зумовлює позагоспітальну пневмонію та захворювання верхніх дихальних шляхів. Інфекція виникає переважно у дітей та молодих дорослих і часто спостерігається в місцях тісного спільного перебування людей (наприклад, школи-інтернати, військові бази та університети).

Chlamydia pneumoniae - частий респіраторний збудник, що зустрічається по всьому світу й у людей усіх вікових груп. Є головною причиною позагоспітальних пневмоній. Пневмонію, спричинену C. pneumoniae, клінічно не можливо відрізнити від атипових пневмоній, спричинених іншими збудниками, зокрема Mycoplasma pneumoniae.[9]

Легіонельозна пневмонія, відома як хвороба легіонерів, виникає, коли бактерії вдихаються (або рідше — аспіруються) у легені. Прояви захворювання включають симптоми респіраторної інфекції, такі як кашель (може бути сухий), задишка, лихоманка, озноб та біль у грудній клітці. Інші симптоми охоплюють головний біль, нудоту, блювання, біль у черевній порожнині або діарею.

Пневмоцистна пневмонія (ПЦП) – це інфекція легень, викликана грибковим організмом Pneumocystis jirovecii (раніше відомим як Pneumocystis carinii). Зазвичай збудник викликає клінічне захворювання у пацієнтів із тяжким імунодефіцитом, зокрема у ВІЛ-позитивних пацієнтів із кількістю CD4 клітин <200/мкл, пацієнтів після трансплантації кісткового мозку та солідних органів або у пацієнтів, які перебувають на постійній імуносупресивній терапії.

Кокцидіоїдомікоз – це грибкова інфекція, яку викликають ендемічні штами грибка Coccidioides. Зараження відбувається шляхом вдихання наявних у повітрі артроспор у межах ендемічного регіону на південному заході США, півночі Мексики та обмежених регіонах Центральної і Південної Америки. Кокцидіоїдомікоз може бути безсимптомним або викликати гострі чи хронічні легеневі синдроми і, рідко, позалегеневу інфекцію.

аспергільоз

Інвазивний аспергільоз викликається міцелярними грибками роду Aspergillus, що зустрічаються повсюдно в ґрунті. Вдихання конідій (спор), що містяться у повітрі, спричиняє розвиток інфекції. Переважно уражає пацієнтів зі зниженим імунітетом; рідко зустрічається в імунокомпетентних осіб. Клінічні прояви неспецифічні та охоплюють лихоманку, кашель і плевритичний біль. Для раннього встановлення діагнозу потрібен високий рівень підозри. Можуть уражатися легені, синуси, головний мозок та шкіра. У попередньо утворених порожнинах в легенях формуються аспергільоми. Перебіг зазвичай безсимптомний.

Аспірація являє собою інгаляцію стороннього тіла в дихальні шляхи поза межами голосових зв'язок.[10] Її можна класифікувати як аспіраційний пневмоніт або аспіраційну пневмонію. Аспіраційний пневмоніт – це хімічне пошкодження легеневої тканини внаслідок аспірації шлункового вмісту.

Аспіраційна пневмонія виникає в результаті вдихання вмісту ротоглотки до нижніх дихальних шляхів, що призводить до пошкодження легень і виникнення бактеріальної інфекції. Ключовими діагностичними чинниками є кашель та задишка. До сильних чинників ризику належать порушення психічного статусу (наприклад, знижений рівень свідомості може призвести до неадекватного кашльового рефлексу та порушення закриття голосової щілини), розлади ковтання (наприклад, пацієнти з інсультом), захворювання верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, інтубація або трахеостомічна трубка, застосування зондів для годування, похилий вік, горизонтальне положення тіла.[11][12]

Пневмонія у новонароджених може бути результатом аспірації, часто меконіальної.[13]

Пневмонія, спричинена облітерацією бронхіол (ПОБ) визначається як організована поліпоїдна грануляційна тканина в дистальних дихальних шляхах, що поширюється до альвеолярних ходів та альвеол.[14][15][16] Типовими проявами ідіопатичної ПОБ є грипоподібне захворювання з помірною лихоманкою, артралгією, слабкістю і незначним кашлем, що триває 1–3 місяців. Задишка розвивається трохи пізніше, коли захворювання уражає більшу кількість альвеол. Аускультативно вислуховуються двобічні крепітувальні хрипи. Інші прояви залежать від типу пневмонії. ПОБ може розвинутися після інфекційної пневмонії. До збудників належать вірусні, бактеріальні, атипові мікроорганізми та паразити.[17]

Гіперчутливий пневмоніт (ГП), також відомий як екзогенний алергічний альвеоліт, виникає в результаті імунологічного запалення, не опосередкованого IgE. Гіперчутливий пневмоніт викликається повторним вдиханням чужорідного для людини білка, який може бути природного (рослинного або тваринного) походження або може бути синтезований шляхом кон'югації з білком дихальних шляхів людини, зокрема альбуміном. Запалення при гіперчутливому пневмоніті розвивається в альвеолах і дистальних бронхіолах. Клінічні прояви ГП залежать від концентрації антигену та частоти контакту з ним. Клінічні синдроми (гострого, підгострого та хронічного ГП) проявляються по-різному.

Оцінювання персистивного інфільтрату в легенях

Персистивний легеневий інфільтрат виникає, коли речовини, що мають щільність більшу, ніж повітря (наприклад, гній, набряк, кров, сурфактант, білок або клітини), затримуються в паренхімі легень. Пневмонії, що не проходять або повільно проходять, є найбільш поширеними причинами персистивного легеневого інфільтрату. Персистенція виникає внаслідок порушень механізмів імунного захисту організму-хазяїна, наявності нетипових або резистентних збудників або захворювань, що імітують пневмонію.

Задишка, що також відома як нестача повітря, - це суб’єктивне відчуття дискомфорту під час дихання. Етіологія задишки різноманітна, від легких процесів, що проходять без лікування, до станів, які загрожують життю. Найбільш поширеними причинами є захворювання серцево-судинної, дихальної та нервово-м’язової систем. Задишка є ключовим діагностичним критерієм пневмонії.

Кашель є найпоширенішим симптомом у практиці лікарів первинної ланки.[18] Кашель після інфекційних захворювань є найпоширенішою причиною підгострого кашлю (кашлю, що триває 2–8 тижнів).[19] Якщо тривалість кашлю перевищує 8 тижнів, потрібен системний підхід для з’ясування причин і підбору оптимальної терапії. Типовими причинами хронічного кашлю (кашлю, що триває >8 тижнів) у дорослих, що не палять і не мають змін при рентгенографії ОГК, не вживають інгібітори АПФ, є синдром кашлю верхніх дихальних шляхів, астма, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та неастматичний еозинофільний бронхіт.[20][21][22] Пацієнтів з хронічним кашлем (зазвичай з утворенням мокротиння), наявністю в анамнезі лихоманки, нездужання, болю в грудній клітці, в яких під час обстеження виявляється притуплення перкуторного звуку, аускультативно ослаблене дихання або хрипи, слід обстежити для виявлення пневмонії.

Розробники

BMJ Publishing Group

Розкриття інформації

This overview has been compiled using the information in existing sub-topics.

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності