Основні підходи

На даний момент не існує жодного специфічного методу лікування ТГРС, який би демонстрував відповідну ефективність. Використовувались різні фармакологічні підходи, але їх ефективність досі залишається неоднозначною.[42] Таким чином, лікування фокусується на полегшенні симптомів, профілактиці та лікуванні ускладнень, а також прогресивній підтримці життєво важливих функцій, якщо вони знаходяться під загрозою або компрометовані.

Процедури ізоляції пацієнта

Після підтвердження клінічної підозри на ТГРС необхідно вжити всіх відповідних заходів, щоб звести до мінімуму ризик передачі інфекції з негайним обмеженням контакту із хворими та врахуванням можливості повітряної передачі вірусу.[29] Ці заходи повинні бути додатково посилені під час проведення діагностичних або терапевтичних процедур, які передбачають наявність контакту з слиною у вигляді аерозолю.

Оцінка клінічної форми важкості захворювання дозволяє визначити найбільш доцільне місце для проведення лікування. ЦКЗ рекомендує проводити ізоляцію пацієнтів з ТГРС-коронавірусом (КoВ), які не потребують госпіталізації з медичних причин, в домашніх умовах.[29] Стабільні пацієнти повинні бути ізольовані, а лікування, при можливості, повинно проходити в палаті з негативним тиском. У більш важких випадках (наприклад, в разі наявності чи розвитку дихальної недостатності) пацієнтів необхідно направляти у відділення інтенсивної терапії чи блок інтенсивного догляду за хворими, враховуючи можливість передачі інфекції повітряним шляхом.

Підтримуюча терапія

Підтримувальна терапія є основою лікування. Вона передбачає забезпечення адекватної кисневої підтримки для корекції гіпоксемії, відновлення водного балансу, порушеного внаслідок діареї або лихоманки, корекцію електролітних порушень, а також призначення жарознижувальних препаратів та знеболювальних для полегшення симптомів лихоманки та больових відчуттів.

Наростаюча або наявна дихальна недостатність

Пацієнти з наростаючою або діагностованою дихальною недостатністю повинні бути направлені до відділення інтенсивної терапії або до палати інтенсивного догляду за хворими. У близько 14-26% всіх випадків ТГРС і у 50-85% пацієнтів, котрі поступили у відділення інтенсивної терапії, виникає потреба проведення інвазивної (рекомендовано) або неінвазивної механічної вентиляції.[19][24][25][36][43][44][45] Інтубація та механічна вентиляція призначаються, якщо стан пацієнта клінічно погіршується, та відсутня можливість підтримки SaO2 вище 90% в умовах спонтанної вентиляції, незважаючи на максимальний режим кисневої терапії. Докази B

Неінвазивна механічна вентиляція[46]

  • Роль неінвазивної приточно-витяжної вентиляції легенів з позитивним тиском (NIPPV) є неоднозначною.

  • Незважаючи на те, що за допомогою цього вдається знизити смертність і необхідність в інтубації, існують побоювання щодо можливості передачі вірусу.

  • Досить часто спостерігається пневмоторакс, а також підшкірна і медіастинальна емфізема поряд з NIPPV.

Для зменшення ризику передачі інфекції під час механічної вентиляції необхідно дотримуватися наступних рекомендацій.

  • Уникати вологи, що розпилюється небулайзером у формі аерозолю, натомість використовувати маску Вентурі без зволоження.[47]

  • Уникати використання вентиляційних мішкоподібних масок, застосовувати маски, які дозволяють проводити фільтрацію видихуваного газу.

  • Використовувати адекватні прийоми седації під час інтубації.

  • Використовувати всмоктувальні системи закритого типу, а також субмікронні фільтри в області виходу механічних вентиляторів.

  • Використання принципу седації або контрольованого паралічу для мінімізації ефекту кашлю.

  • Переведення вентилятору в режим очікування та вимикання режиму позитивного тиску в разі відімкнення системи.

  • Уникати бронхоскопії, якщо це можливо.

Емпіричне лікування позалікарняної пневмонії±грипу

Адекватною терапією першої лінії через невизначеність щодо початкового діагнозу є емпірична антибактеріальна терапія проти обох типових (включаючи штами стійких до лікарських засобів) і атипових респіраторних позалікарняних патогенів.

Відповідні бета-лактами в поєднанні з хінолонами або макролідами є доцільним варіантом. Можливі внутрішньовенні комбінації препаратів, які можуть призначатися госпіталізованим хворим, і які включають цефтріаксон та азитроміцин, або ертапенем і азитроміцин. Монотерапія із застосуванням левофлоксацину або моксіфлоксацину є альтернативним методом лікування.[48] Антибіотикотерапія повинна бути відмінена, як тільки буде підтверджений остаточний діагноз.

У випадку епідеміологічної обґрунтованості (наприклад, під час сезонної епідемії грипу), лікування грипу також повинно включати 5-денний терапевтичний курс занамівіру або осельтамівіру.

Противірусна терапія в разі підтвердження діагнозу

Дані рандомізованого контрольованого дослідження щодо ефективності противірусних препаратів під час лікування ТРГС є обмеженими, хоча усі погоджуються в тому, що противірусна терапія повинна бути надазабезпечена для всіх підтверджених випадків якомога раніше. Комбінацію антипротеаз лопінавіру/ритонавіру необхідно призначати на 14 днів.[49]

В разі неефективності такої монотерапії, рибавірин можна давати у комбінації з антипротеазою лопінавіру / ритонавіру.[16]

Важка форма інфекції

На додаток до зазначених вище заходів, пацієнтам з важкою інфекцією (погіршення рентгенографічного ущільнення, збільшення потреби в кисні [РаО2 <10 кПа/SpO2 <90% /індекс оксигенації <300 мм рт. ст.], а частота дихання становить ≥30 вдихів на хвилину) слід призначити кортикостероїди з можливим додаванням імуноглобуліну, інтерферону і реконвалесцентної плазми.

Кортикостероїди, як повідомляється, мають деяку ефективність у важких випадках (критичні випадки  ТРГС).[50] Хоча різні схеми лікування були апробовані, найбільш часто призначають терапію метилпреднізолоном в пульс - режимі на термін 3-6 днів. Кортикостероїди разом з лопінавіром/ритонавіром і/або рибавірином на ранніх стадіях захворювання допомагають зменшити процес прогресування респіраторного дистрес-синдрому у дорослих, а також знизити показники рівня смертності.[16]

Імуноглобулін, інтерферон або реконвалесцентна плазма повинні бути призначені пацієнтам, у яких не спостерігається позитивної відповіді на лікування метилпреднізолоном в пульс - режимі і рибавірином.

  • Хоча це і не доступно у деяких країнах, але було встановлено, що 5-денний курс IgM-збагаченого імуноглобуліну (pentaglobin®) може бути корисним в лікуванні ТРГС.[51]

  • Інтерферон показав обнадійливі результати на моделях в пробірці і на тваринах. Одне неконтрольоване клінічне дослідження повідомило, що 10-денний курс синтетичного інтерферону АЛЬФАКОН-1 в поєднанні з кортикостероїдами обумовило поліпшення оксигенації і швидке вирішення рентгенологічних відхилень.[52]

  • Ефективність введення рековалесцентної плазми для лікування ТГРС офіційно не встановлена.[53][54]

Психологічна підтримка та консультація

Пацієнти та їхні родичі можуть потребувати консультації з фахівцем щодо забезпечення психологічного лікування та консультування з приводу спеціального лікування.

Крім того, медичні працівники повідомляють про високий рівень вигоряння на роботі, психологічний стрес, пов'язаний з карантином, побоюванням інфікування, переживанням про сім'ю і отриманий ганебний статус, а також пост-травматичний стрес, який обмежує їх здатність забезпечити належний догляд за пацієнтами. Психологічна та моральна підтримка медичних працівників повинна бути надана в гострій фазі і в ідеалі у передпандемічний період, з тим щоб забезпечити адекватну підготовку до майбутніх спалахів.[55]

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності