Основні підходи

Клінічні прояви

Діабет 1 типу проявляється поліурією, полідипсією, втратою маси тіла, загальною слабкістю і помутнінням зору. У деяких пацієнтів спостерігається діабетичний кетоацидоз – гостре ускладнення цукрового діабету 1 типу. У таких пацієнтів спостерігаються симптоми зневоднення і ацидозу, такі як: нудота, блювання, біль у черевній порожнині, тахіпное, тахікардія і млявість. Зрідка у пацієнтів можна діагностувати діабет 1 типу на основі рутинного аналізу крові. Стан діагностують задовго до того, як розвиваються хронічні ускладнення.

Діагноз

Діагноз може бути встановлений на підставі будь-чого з наступного:[1]

  1. У симптоматичних пацієнтів рандомний рівень глюкози у плазмі >11 ммоль/л (>200 мг/дл)

  2. Рівень глюкози плазми крові натщесерце >6,9 ммоль/л (>126 мг/дл)

  3. Рівень глюкози у плазмі ≥11 ммоль/л (≥200 мг/дл) через 2 години після перорального навантаження 75 г глюкози

  4. Рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) ≥48 ммоль/моль (≥6,5%).

У безсимптомного пацієнта результати мають бути підтверджені повторним дослідженням (з того самого зразка або із двох окремих отриманих зразків).[1] У симптоматичних пацієнтів саме рівень глюкози в крові, а не HbA1c, є більш корисним для діагностики гострого початку діабету 1 типу.[1] Діабет – це загальний діагностичний термін, що застосовується по відношенню до захворювання людей, яке відповідає встановленим критеріям, з подальшою класифікацією на типи 1 і 2, що виділяються на підставі клінічних та / або лабораторних досліджень.[34]

Діагноз цукрового діабету 1 типу часто очевидний на основі клінічних проявів, але може бути підтверджений шляхом проведення додаткових досліджень. Низькі рівні С-пептиду і наявність одного або більше аутоімунних маркерів узгоджуються з діагнозом цукрового діабету 1 типу.[35] Аутоімунні маркери включають аутоантитіла до декарбоксилази глутамінової кислоти (GAD), інсуліну, острівцевих клітин, острівцевих антигенів (IA2 та IA2-бета), а також транспортувальників цинку ZnT8.

Підвищений рівень кетонових тіл у плазмі крові або у сечі при наявності гіперглікемії наводить на думку про діабет 1 типу, але іноді він може бути наявний і в пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Наприклад, коли у підлітків з надлишковою вагою у сімейному анамнезі є діабет 2 типу і, за результатами аналізів крові, рівень глюкози в плазмі крові високий, то може бути досить складно з’ясувати тип цукрового діабету (1 чи 2). Якщо рівень С-пептиду дуже низький або такий, що не піддається виявленню порівняно з глюкозою у плазмі крові, а анти-GAD антитіла позитивні, такому пацієнтові можна поставити діагноз цукрового діабету 1 типу.

Важливо також враховувати моногенний діабет під час диференціальної діагностики типу цукрового діабету, оскільки він становить до 4% дитячого діабету, а лікування інсуліном недоцільне у цих випадках.[35] Підозра має бути вищою у разі антитіло-негативного, кетон-негативного дитячого цукрового діабету з сімейним анамнезом, обтяженим щодо діабету у декількох поколіннях.[1] Двома основними формами моногенного діабету є цукровий діабет дорослого типу у молодих (MODY-діабет) і неонатальний діабет. Генетичне дослідження дає змогу остаточно підтвердити діагноз і може бути використане для консультування пацієнтів і членів сім’ї.


Пункція вени та флеботомія, анімована демонстраціяПункція вени та флеботомія, анімована демонстрація

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності