Етіологія

Певний поліморфізм гену DR/DQ-антигенів лейкоцитів людини (HLA), зокрема HLA-DR і HLA-DQ алелів, підвищують сприйнятливість до або забезпечують захист від хвороби.[13][14] В індивідуумів зі схильністю до хвороби фактори навколишнього середовища можуть викликати імуноопосередковане руйнування бета-клітин підшлункової залози. Попри те, що географічні відмінності у поширеності хвороб і збільшення рівня захворюваності на діабет 1 типу у світі свідчать про значний внесок навколишнього середовища в патогенез, конкретні фактори залишаються невідомими. Що стосується вірусів, найбільш сильний зв’язок було виявлено з ентеровірусами людини.[15][16][17] Серед факторів харчування виокремлюють добавки з вітаміном D, які можуть відігравати захисну роль.[18][19] Необхідні подальші дослідження, щоб визначити ефект коров'ячого молока, раннього введення хлібних злаків або вживання материнського вітаміну D на ризики виникнення діабету 1 типу.[20][21][22] Целіакія поділяє HLA-DQ2 генотип з діабетом 1 типу і частіше зустрічаються у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу.[23][24] Захворюваність на цукровий діабет 1 типу також може бути вищою серед тих, хто страждає на целіакію, хоча причинний зв'язок не виявлений.[25]

Патофізіологія

Діабет 1 типу зазвичай розвивається унаслідок аутоімунної деструкції бета-клітин підшлункової залози у генетично схильних осіб. До 90% пацієнтів матимуть аутоантитіла до принаймні одного з трьох антигенів: декарбоксилази глутамінової кислоти; інсуліну; і тирозин-фосфатазоподібної молекули, острівцевого аутоантигену-2 (IA-2).[26] Більше 25% людей без одного з цих антигенів або острівцевих цитоплазматичних аутоантитіл матимуть позитивні антитіла до ZnT8, специфічних бета-клітин підшлункової залози, що транспортують цинк.[27] Окрім того, 10% дорослих, які були класифіковані як такі, що мають діабет 2 типу, можливо, мають циркулюючі антитіла до інсулоцитів або антитіла до декарбоксилази глутамінової кислоти, що вказує на аутоімунне руйнування бета-клітин.[28]

Руйнування бета-клітин відбувається на субклінічному рівні протягом декількох місяців чи декількох років у вигляді інсуліту (запалення бета-клітин). Коли 80–90% бета-клітин знищено, розвивається гіперглікемія. У патофізіології діабету 1 типу резистентність до інсуліну не має жодного значення. Однак зі зростанням поширеності ожиріння деякі пацієнти з діабетом 1 типу можуть бути резистентними до інсуліну на фоні дефіциту інсуліну.

Пацієнти з дефіцитом інсуліну не здатні переробляти глюкозу у периферійних м'язових і жирових тканинах. Це стимулює секрецію антагоністичних гормонів таких як глюкагон, адреналін (епінефрин), кортизол і гормон росту. Такі антагоністичні гормони, особливо глюкагон, сприяють глюконеогенезу, глікогенолізу і кетогенезу в печінці. У результаті у пацієнтів проявляється гіперглікемія та аніонний розрив метаболічного ацидозу.

Тривала гіперглікемія призводить до судинних ускладнень через поєднання чинників, які включають глікозилювання білків у тканинах і сироватці, вироблення сорбітолу та руйнування вільними радикалами. Мікросудинні ускладнення охоплюють ретинопатію, нейропатію і нефропатію. Макросудинні ускладнення охоплюють захворювання серцево-судинної системи, судин головного мозку і периферійних судин. Гіперглікемія, як відомо, викликає оксидативний стрес і запалення. Оксидативний стрес може призвести до дисфункції ендотелію через нейтралізацію оксиду азоту. Нефункціональний ендотелій дає змогу ліпопротеїнам низької щільності проникати у стінку судини, що викликає повільний запальний процес і призводить до утворення атероми.[29]

Класифікація

Типи цукрового діабету 1-го типу

Аутоімунний або класичний

  • Характеризується абсолютним дефіцитом інсуліну і наявністю антитіл до бета-клітин підшлункової залози.

Ідіопатичні причини

  • Рідкісна форма, що характеризується відсутністю антитіл.

  • Підвищена ймовірність розвитку захворювання у пацієнтів африканського або азійського походження, і має сильний генетичний компонент.

Прояви ідіопатичного цукрового діабету 1 типу не відрізняється від аутоімунного діабету 1 типу.

The American Diabetes Association (Американська діабетична асоціація) випустила систему визначення стадії діабету 1-го типу на підставі клінічних ознак і наявності аутоантитіл. Стійка наявність двох або більше аутоантитіл майже напевно є прогностичним фактором клінічної гіперглікемії і діабету, а швидкість прогресування залежить від віку на момент першого виявлення антитіл, кількості антитіл, їх специфічності і титрів.[1] Рівні глюкози і глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) зростають задовго до клінічних проявів діабету, що робить можливим його раннє діагностування. Це визначення стадії може служити основою для подальших досліджень і скринінгу.

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності