Основні підходи

Діабет 2 типу найчастіше діагностують при стандартному скринінгу. Сильні фактори ризику, які також потребують скринінгу, включають: похилий вік; надмірну вагу/ожиріння; афроамериканське, латиноамериканське походження або походження з корінних американців; сімейний анамнез діабету 2 типу; гестаційний діабет в анамнезі; наявність предіабету; відсутність фізичної активності; синдром полікістозних яєчників; гіпертензію; дисліпідемію; або наявність серцево-судинного захворювання.[2] Пацієнти можуть мати такі симптоми: втомлюваність; поліурію, полідипсію, поліфагію або втрату ваги (як правило, коли гіперглікемія у більш тяжкій формі [наприклад, >16,6 ммоль/л, >300 мг/дл]); нечіткість зору; парестезії; безпричинну втрату ваги; ніктурію; інфекції шкіри (бактеріальні та кандидозні); інфекції сечової системи або акантoкератодермію. com.bmj.content.model.Caption@5d6f20f2[Figure caption and citation for the preceding image starts]: Акантокератодермія вражає пахвиЗ колекції Melvin Chiu, MD; використано з дозволу автора [Citation ends].

Діагноз

Для встановлення достовірного діагнозу можна використати один з 4 тестів:[2]

  • Рівень глюкози плазми крові натщесерце >6,9 ммоль/л (>125 мг/дл)

  • Випадкове визначення рівня глюкози натщесерце ≥11,1 ммоль/л (≥200 мг/дл) разом з такими симптомами, як поліурія, полідипсія, втомлюваність або втрата ваги

  • Рівень глюкози через 2 години після навантаження глюкозою ≥11,1 ммоль/л (≥200 мг/дл) при глюкозотолерантому тесті з використанням 75 г глюкози перорально

  • Рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) ≥48 ммоль/моль (≥6,5%).

Діагноз слід підтвердити за допомогою повторних досліджень, бажано з проведенням тих самих діагностичних тестів, однак діагностичний рівень за 2-ма різними критеріями (наприклад, комбінація підвищеного показника глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та підвищеного рівня глюкози плазми крові натщесерце) також є прийнятним. Можливі деякі розходження в показниках HbA1c через такі фактори, як збільшення обігу еритроцитів (наприклад, в разі серповидноклітинної анемії), чинники, що пов’язані з походженням,[26][27][28] абo зміна лабораторії.

У деяких людей на момент діагностування неможливо чітко визначити, який тип цукрового діабету вони мають.[2] Утім, під час первинної діагностики цукрового діабету важливо визначити, чи потребує пацієнт невідкладної інсулінотерапії. Цукровий діабет 1-го типу може розвиватися у будь-якому віці, та зазвичай його діагностують у пацієнтів молодшого віку (<35 років) без надлишкової маси тіла, і для нього характерний швидший початок розвитку та часто більш виражені симптоми. Приблизно у третини пацієнтів із вперше діагностованим цукровим діабетом 1-го типу відзначають діабетичний кетоацидоз (ДКА).[29] Утім ДКА також може розвиватися в разі цукрового діабету 2-го типу, зокрема за наявності фонової інфекції.[30][31] Якщо на момент встановлення діагнозу або під час лікування у пацієнта спостерігають симптоми гіперглікемії (поліурія, полідипсія, слабкість) та зменшення обсягу міжклітинної рідини (сухість слизових оболонок, низький тургор шкіри, тахікардія, артеріальна гіпотензія та, у тяжких випадках, шок), необхідно визначити рівень кетонів у сечі.

С-пептид виробляється у тій самій кількості, що й інсулін, і є найкращим засобом оцінювання секреції ендогенного інсуліну в пацієнтів із цукровим діабетом. Регулярний аналіз рівня С-пептиду не має значення для діагностування цукрового діабету, однак визначення рівня С-пептиду може бути корисним у диференціюванні цукрового діабету 1-го й 2-го типу.[32][33] Найкращим з відомих аналізів на С-пептид є тест зі стимуляцією глюкагоном (ТСГ), однак було продемонстровано, що рівень С-пептиду крові, виміряний у будь-який час (не натщесерце), корелює з рівнем С-пептиду натщесерце та зразками після ТСГ у пацієнтів із чітко визначеним цукровим діабетом 1-го або 2-го типу.[34] Розвиток абсолютного дефіциту інсуліну є основною ознакою цукрового діабету 1-го типу, що призводить до низького (<0,2 нмоль/л) або невиявного рівня С-пептиду у плазмі крові.[2][33] Рівень С-пептиду після ТСГ чи у будь-який час (не натщесерце) >1 нмоль/л вказує на цукровий діабет 2-го типу.[33] Результати аналізу рівня С-пептиду необхідно інтерпретувати у клінічному контексті тривалості захворювання, супутніх захворювань та сімейного анамнезу.[34]

Аналіз хвороби та ризиків макро/мікроангіопатій

Необхідно оцінити АТ, статус куріння та рівні ліпідів крові натщесерце. Також показані початкові дослідження екскреції альбуміну із сечею та рівня креатиніну сироватки з визначенням розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ), оскільки на момент встановлення діагнозу можуть спостерігатися ознаки хронічної хвороби нирок.[2] Під час діагностики можна розглянути потребу клінічної оцінки серцевого кровообігу, кровообігу сонних артерій та периферійного кровообігу з ЕКГ та дослідженням судин (наприклад, визначенням кісточково-плечового індексу).[2] Огляд стоп, в тому числі, оцінка гомілкових рефлексів, пульсу, вібраційної і тактильної чутливості, розширене офтальмологічне обстеження мають бути частиною оцінки пацієнта.[2] Також проводять періодичний контроль рівня HbA1c, рівня ліпідів, артеріального тиску, альбумінурії, функції нирок, а також клінічний огляд.

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності