Етіологія

вірусологічне дослідження

  • SARS-CoV-2 – це раніше невідомий бетакоронавірус, який був виділений із зразків бронхоальвеолярного лаважу, взятих у грудні 2019 року від кластерів пацієнтів із пневмонією невідомого походження у місті Ухань провінції Хубей у Китаї.[26]

  • Коронавіруси являють собою велике сімейство вірусів, деякі з них викликають захворювання у людей (наприклад, застуду, тяжкий гострий респіраторний синдром [SARS], близькосхідний респіраторний синдром [MERS]), а інші циркулюють серед ссавців і птахів. Рідко коронавіруси тварин можуть переходити на людей, а потім поширюватися поміж людьми, як це було у разі SARS і MERS. 

  • SARS-CoV-2 належить до родини Coronaviridae підроду Sarbecovirus, є сьомим коронавірусом, що може уражати людей. Було виявлено, що вірус схожий на SARS-подібні коронавіруси кажанів, проте він відрізняється від SARS-CoV і MERS-CoV.[27][28] Повний геном було визначено та опубліковано у GenBank. GenBank external link opens in a new window

  • Попереднє дослідження свідчить, що є два основних типи (або штами) вірусу SARS-CoV-2 в Китаї, позначені як L та S. Тип L виявився більш поширеним протягом ранніх стадій спалаху в Ухані і може бути більш агресивними (хоча це теоретично), проте частота його виникнення знизилася після перших чисел січня. На цьому етапі релевантність цієї знахідки невідома, потрібні подальші дослідження.[29] Пацієнти в Сінгапурі, інфіковані штамом SARS-CoV-2 з делецією нуклеотиду 382, мали легший перебіг порівняно з пацієнтами, інфікованими диким типом вірусу.[30]

com.bmj.content.model.Caption@7aed38a0[Figure caption and citation for the preceding image starts]: Зображення відображає ультраструктурну морфологію SARS-CoV-2 під електронним мікроскопомЦентри з контролю та профілактики захворювань [Citation ends].

Походження вірусу

  • Більшість пацієнтів на початкових етапах спалаху в місті Ухань повідомляли про зв’язок із Південно-Китайським ринком морепродуктів Хуанань, живим тваринним або «мокрим» ринком, що вказує на можливе зоонозне походження вірусу.[31][32][33] Початкове оцінювання динаміки зараження перших 425 підтверджених випадків показало, що 55% випадків до 1 січня 2020 року були пов’язані з ринком; тоді як після цього дня з ринком було пов’язано тільки 8,6% випадків. Це вказує, що з середини грудня 2019 року відбувалося зараження осіб, що тісно контактували з хворими.[33]

  • Деякі дослідження вказують, що SARS-CoV-2 може бути рекомбінантним вірусом між коронавірусом кажанів та коронавірусом невідомого походження.[27][28][34][35] Як можливий проміжний хазяїн були запропоновані панголіни; проте донині вірус не було виявлено у тварин-хазяїнів.[36][37][38] Для визначення походження SARS-CoV-2 необхідні подальші дослідження.

Динаміка інфікування

  • Переважним шляхом передачі є повітряно-крапельний шлях, при цьому близькість та вентиляція являється ключовими чинниками ризику передачі.[39] Наявні докази свідчать, що передача від людини до людини переважно відбувається через прямий, непрямий або тісний контакт із інфікованою людиною через інфіковані секрети, зокрема слину та дихальні виділення, або ж через респіраторні краплі, які виділяються інфікованою людиною під час кашлю, чхання, розмови або співу.[40]

  • У лікарнях повітряно-крапельна передача може виникати у ході процедур, під час яких генерується аерозоль. Також наявні деякі повідомлення про спалахи, які вказують, що аерозольна передача можлива в суспільстві лише за певних умов; проте ці повідомлення стосуються закритих переповнених приміщень з поганою вентиляцією, де інфікована особа могла глибоко дихати (наприклад, ресторани, хори, заняття фітнесом). Деталізоване дослідження цих кластерів вказує, що пояснити інфікування в цих повідомленнях може передача через краплі та фоміти.[40][41]

  • Передача через фоміти (за прямого контакту з фомітами) може бути можливою, та переконливих доказів цього способу передачі немає. У кількох випадках була припущена передача через фоміти, але передача повітряно-крапельним шляхом не була повністю виключена.[39] Встановлено, що в експериментальних умовах вірус може бути більш стабільним на пластику та неіржавійній сталі (до 72 годин) порівняно з міддю (до 4 годин) та картоном (до 24 годин), але це не відображає реальних умов.[42] В установах охорони здоров’я вірус значно поширюється через повітря та поверхні об’єктів як у загальних палатах, так і у відділеннях інтенсивної терапії.[43] Проте під час вірусологічного дослідження культура вірусу з цих зразків не розвивалася, що може відображати наявність нежиттєздатної РНК вірусу.[44][45][46]

  • Може бути можливою фекально-оральна передача (або повітряно-крапельна передача через аерозолізації калу), та на підтримку цього способу інфікування наявні лише обмежені випадкові докази.[39] Загальний показник виявлення РНК SARS-CoV-2 у фекаліях серед пацієнтів із COVID-19 становить приблизно 51%, при цьому 64% зразків залишаються позитивними в середньому протягом 12,5 дня (максимум до 33 днів) після того, як результат аналізу зразків із дихальних шляхів стає негативним.[47] 

  • Передача через інші біологічні рідини (зокрема передача статевим шляхом або через кров) не була зафіксована.[39] Попри те, що вірус було виявлено в крові, спинномозковій рідині, перикардіальній рідині, сечі, слині, тканині ока, сльозах та у кон’юнктивальних виділеннях, а також в середньому вусі та мастоїдальному відростку, наявність вірусу та вірусних компонентів не рівнозначна інфекційності.[48][49][50][51][52][53][54][55][56][57][58][59]

  • Вертикальна передача трапляється рідко, було задокументовано трансплацентарну передачу.[39] Про вертикальну передачу повідомлялося у приблизно 3,2% пацієнтів, зазвичай у третьому триместрі.[60] Виглядає, що рівень інфекції не вищий серед дітей, народжених природним шляхом, які перебувають на грудному вигодовуванні та у яких допускають контакт із матір’ю.[61] Вірусні фрагменти було виявлено у грудному молоці; проте не було виділено вірусу, здатного до реплікації, що вказує на малоймовірність передачі через грудне молоко.[62][63][64] Вертикальна передача малоймовірна за умови дотримання належних заходів гігієни.[65]

  • В одному систематичному огляді про нозокоміальну передачу повідомлялося в 44% пацієнтів; проте цей огляд був обмежений серіями випадків, які сталися на початку спалаху в Ухані до запровадження відповідних заходів інфекційної профілактики та контролю.[66] Протягом піку спалаху у великій університетській клініці в Лондоні рівень нозокоміальної інфекції становив близько 15%.[67] Більш недавні повідомлення про контакт медичних працівників із хворими (без проведення процедур, які генерують аерозоль) показали, що нозокоміальна передача не відбувається за умови застосування контактних і крапельних заходів безпеки.[40][68]

Динаміка інфікування по відношенню до симптомів

  • Симптомна передача

    • Видається, що інфікування найбільше, коли люди симптомні, особливо довкола часу початку виникнення симптомів.[2][69][70][71][72][73][74][75]

  • Досимптомна передача

    • Інфікування може відбутися протягом інкубаційного періоду, зазвичай за 1–3 дні до початку виникнення симптомів.[2] 

    • Про досимптомне інфікування повідомлялося у 12,6% випадків у Китаї та в 6,4% випадків у Сінгапурі.[76][77] 

    • Люди без симптомів можуть бути досимптомними або ж вони можуть залишатися безсимптомними постійно.

  • Безсимптомна передача

    • Була задокументована передача від безсимптомних випадків (лабораторно підтверджені випадки, у яких не розвинулися симптоми).[78][79] Проте докази обмежені і Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує, що безсимптомні випадки мають набагато нижчу ймовірність передати вірус тим, у кого розвинуться симптоми, і безсимптомні випадки не є великим рушійним фактором загальної епідемічної динаміки.[80][81] Численні дослідження не повідомляють жодних доказів безсимптомної передачі від носіїв SARS-CoV-2.[82][83][84]

    • Оцінювати поширеність безсимптомних випадків у популяції складно. Метааналіз понад 50 000 людей виявив, що 15,6% підтверджених випадків були безсимптомними на момент тестування і приблизно в половини з них симптоми розвинулися пізніше.[85] Однак, за оцінками, частка безсимптомних випадків широко варіює від 1,2 до 80%, залежно від досліджуваної популяції.[86][87][88][89][90][91][92] За загальною оцінкою частка людей, які інфікувалися та залишалися безсимптомними протягом перебігу інфекції, становила 20%.[93]

    • Медпрацівники можуть відігравати роль у безсимптомній передачі. Близько 7,6% медпрацівників, які працювали у відділеннях стаціонару з інфікованими пацієнтами отримали позитивні результати тесту на антитіла до SARS-CoV-2; проте лише 58% із цих медпрацівників повідомляли до цього про симптоми.[94] У перехресному дослідженні приблизно 2800 медпрацівників було виявлено, що у 5,4% медпрацівників без симптомів, які мали справу з COVID-19, результат тесту був позитивним, порівняно з 0,6% медпрацівників без симптомів, які не мали справи з COVID-19.[95] 

    • Діти мають вищу ймовірність бути безсимптомними.[85] Вважають, що серед дітей загальна частка безсимптомних випадків є значною (близько 40%).[96][97] Проте нещодавнє дослідження виявило, що частка безсимптомних інфекцій у дітей склала 1% порівняно з 9% у дорослих.[98]

Випадки суперпоширення

  • Були повідомлення про випадки суперпоширення. Ці події пов’язані з вибуховим зростанням на початку спалаху і тривалою передачею на пізніших стадіях.[99] 

  • До повідомлених подій належать церковні/релігійні збори, сімейні збори, весілля, хори, нічні табори для молоді, заняття фітнесом, бізнес-конференції та робота в кол-центрах.[39][100] Щодо суперпоширення були також повідомлення в закладах тривалого догляду, в притулках для безхатченків, у в’язницях та на підприємствах, де переробляють м’ясо та птицю, а також на бортах круїзних лайнерів.[101][102][103][104][105][106][107] 

  • У дитячих установах, школах та університетах було повідомлено про обмежену передачу, але інфіковані випадки можуть передати інфекцію членам їхніх домогосподарств.[108][109][110]

  • Деякі особи є суперпоширювачами вірусу, але причини явищ суперпоширення часто більш комплексні, ніж просто надмірне виділення вірусу та можуть охоплювати різні поведінкові фактори, носіїв та фактори зовнішнього середовища.[111]

Фактори вірусної передачі

  • Інкубаційний період

    • Інкубаційний період за оцінками становить 1–14 днів із медіаною 5–6 днів.[2][112] Пік інфекційності відбувається приблизно за 1 день до початку виникнення симптомів та знижується протягом 7 днів.[39]

  • Репродуктивне число (R₀)

    • Попередні дані свідчать, що репродуктивне число, тобто кількість осіб, яка заражається від інфікованої людини, становить близько 2,2–3,3.[33][113][114] За поточною найкращою оцінкою Центрів з контролю та профілактики захворювань становить 2,5 (станом на 10 вересня 2020 року).[115] 

    • R₀ знижується, коли запроваджуються заходи з охорони здоров’я (наприклад, соціальне дистанціювання).[116]

  • Частота вторинної передачі

    • Частота вторинної передачі – це частка людей, які проконтактували з індексним (первинним) випадком та у яких унаслідок цього контакту розвинеться захворювання.

    • Загальний рівень вторинного інфікування в домашньому господарстві становить 18,1%; проте серед досліджень є суттєва гетерогенність із варіацією рівня 3,9–54,9%. Рівень вищий для симптоматичних індексних випадків порівняно з безсимптомними випадками, до того ж, дорослі мають вищу сприйнятливість, ніж діти. Подружній партнер індексного випадку може бути інфікованим з вищою імовірністю, ніж інші члени домогосподарства. Рівень вторинного інфікування в умовах медзакладів оцінюють у 0,7%.[117]

    • Рівень вторинного інфікування серед усіх близьких контактів індексного випадку варіюється від 0,45 до 3,7%.[80][118][119] 

    • Рівень вторинного інфікування зростає із тяжкістю індексного випадку (тобто, становить 0,3% для безсимптомних випадків та 6,2% для тяжких/критичних випадків) згідно з дослідженням 3410 близьких контактів 391 індексного випадку.[80]

    • Рівень вторинної передачі в разі близьких контактів із досимптомними особами становить приблизно 3,3%, за контактів удома − 16,1%, за соціальних контактів − 1,1%, а в разі контактів на роботі − 0%.[120] 

    • Діти віком <5 років мають нижчі рівні вторинного інфікування порівняно зі старшими дітьми, крім того, ризик інфікування був вищим у домашніх господарствах, де індексним випадком була мама.[121] Рівень вторинного інфікування у дітей в умовах дитячих установ чи шкіл становив 1,2%.[122]

  • Вірусне навантаження

    • Протягом раннього періоду інфікування вірусне навантаження найвище у верхніх дихальних шляхах (носоглотка та ротоглотка), а потім підвищується в нижніх відділах дихальної системи (мокрота). Вірусне навантаження швидко знижується після початку виникнення симптомів. Пацієнт із тяжким перебігом хвороби має вище вірусне навантаження порівняно з тими, хто має легкий перебіг захворювання.[39]

    • Вірусне навантаження у верхніх дихальних шляхах порівнюване у безсимптомних пацієнтів та в осіб з легкими симптомами.[123]

  • Вірусне поширення

    • Середня тривалість вірусного поширення, згідно з оцінками, становить 8–20 днів після припинення симптомів. Проте в різних зразках вірус виявляли до 60 днів, а в однієї вагітної жінки – через 104 дні.[124][125][126][127][128][129][130]

    • Тривалість вірусного поширення була більшою у симптоматичних пацієнтів порівняно з безсимптомними (25,2 дня проти 22,6 дня) та у пацієнтів із тяжким перебігом захворювання порівняно з легким перебігом захворювання (21 день проти 14 днів).[131][132]

    • Період інфекційності набагато коротший, ніж тривалість виявлення вірусного поширення. Жодного життєздатного вірусу не було виділено у пацієнтів із легким чи помірним перебігом захворювання через 10 днів симптомів, або через 20 днів у осіб із тяжким або критичним перебігом захворювання, попри постійне поширення вірусу. Дані стосовно динаміки вірусного поширення у людей із постійною безсимптомною інфекцією суперечливі.[39] Переконливих доказів щодо того, чи є кореляція між тривалістю вірусного поширення та тривалістю заразності, немає.[133] 

    • Фактори, пов’язані з пролонгованим вірусним поширенням, охоплюють чоловічу стать, старший вік, супутню артеріальну гіпертензію, запізнілу щодо початку симптомів госпіталізацію або тяжку форму захворювання під час госпіталізації, а також використання інвазивної штучної вентиляції легень або кортикостероїдів.[134]

Патофізіологія

Патофізіологія COVID-19 до кінця не з’ясована; проте було доведено, що SARS-CoV-2 у людей зв’язується з рецепторами ангіотензин перетворювального ферменту 2 (АПФ2), і це вказує на те, що патогенез подібний до такого у разі SARS.[28][135] Унікальна структура зв’язувального домену шиповидних глікопротеїнових рецепторів SARS-CoV-2 (які відповідають за потрапляння вірусу в клітини хазяїна) надає потенційно вищу зв’язувальну спорідненість з АПФ2 на клітинах хазяїна порівняно з SARS-CoV.[136] Механістичні докази щодо інших коронавірусів вказують, що SARS-CoV-2 може знижувати кількість АПФ2, призводячи до токсичного надмірного накопичення ангіотензину ІІ в плазмі, що, своєю чергою, може спричинити гострий респіраторний дистрес-синдром і фульмінантний міокардит.[137][138]

Ґрунтуючись на аналізі даних секвенування РНК однієї клітини з великих фізіологічних систем людини, органами, які вважаються більш чутливими до SARS-CoV-2 інфекції, унаслідок їхніх рівнів експресії АПФ2, є легені, серце, стравохід, нирки, сечовий міхур і клубова кишка.[139] Це може пояснювати позалегеневі прояви, пов'язані з інфекцією. Нижча експресія АПФ-2 у назальному епітелії дітей віком <10 років в порівнянні із дорослими може пояснити, чому COVID-19 менш поширений у дітей; проте необхідні подальші дослідження на цю тему.[140]

Вірус використовує трансмембранну протеазу серину 2 (TMPRSS2) хазяїна для праймінгу протеїну С та злиття клітинних мембран вірусу та хазяїна.[141] Більш висока експресія TMPRSS2 була помічена в назальному епітелії чорношкірих людей порівняно з азіатами, латиноамериканцями, білошкірими та людьми змішаної раси/етнічності, що може бути фактором, який сприяє більшому тягарю інфекції серед чорношкірих людей.[142]

Не опубліковане дослідження (ще не рецензоване) виявило, що зв’язувальна енергія між шипуватим білком SARS-CoV-2 та АПФ2 була найвищою у людей із усіх протестованих зразків, що вказує на унікальне еволюціонування шипуватого білка SARS-CoV-2 для зв’язування та інфікування людських клітин, які експресують АПФ2.[143] У шиповидному білку вірусу було виявлено фуриноподібне місце розщеплення; такого не існує в інших SARS-подібних коронавірусах.[144]

Аутопсії виявили, що пацієнти, які померли від дихальної недостатності, мали прояви ексудативного дифузного альвеолярного ураження з масивним капілярним застоєм, який часто супроводжувався мікротромбами. Часто зустрічається формування гіалінових мембран й атипова гіперплазія пневмоцитів. Було встановлено обструкцію легеневої артерії тромботичним матеріалом як на макроскопічному, так і на мікроскопічному рівнях. Пацієнти також мали ознаки генералізованої тромботичної мікроангіопатії. Тяжке ендотеліальне ураження пов’язане з наявністю внутрішньоклітинного вірусу, також спостерігалося пошкодження клітинних мембран. Інші знахідки охоплювали бронхопневмонію, тромбоемболію легеневої артерії, альвеолярні крововиливи та васкуліт. Значний ріст нових кровоносних судин за рахунок ангіогенезу шляхом роздвоєння (інвагінації) судин відрізняє легеневу патологію в разі COVID-19 від тяжкої грипозної інфекції.[145][146][147][148][149][150]

В одному дослідженні аутопсії пацієнтів патогістологічне дослідження зразків головного мозку показало гіпоксичні зміни, але не виявило жодного енцефаліту чи інших специфічних змін мозку, зумовлених вірусом. Вірус у тканинах мозку було виявлено в низьких рівнях.[151] Інше дослідження виявило легкі нейропатологічні зміни, до того ж, найбільш поширеною знахідкою були виражені нейрозапальні зміни в стовбурі головного мозку.[152]

Окрім того, за результатами розтину SARS-CoV-2 часто виявляли в міокарді.[153] Вірус, разом із запальними змінами, було зафіксовано у серцевій тканині дітей з дитячим запальним мультисистемним синдромом.[154]

Оцінювання імунного інфільтрату виявило помітну наявність агрегованих нейтрофілів у легенях та деяких інших органах. Нейтрофільні бляшки, які складаються з нейтрофілів із нейтрофільними позаклітинними пастками (НПП) або є агрегатами НПП і тромбоцитів, були наявні в серці, нирках, печінці та головному мозку. Відтак НПП можуть відігравати роль у коагулопатії, асоційованій з інфекцією SARS-CoV-2. Диспропорційна наявність агрегованих нейтрофілів та НПП порівняно зі спорадичною наявністю вірусу вказує на автономну дезадаптивну імунну відповідь.[155]

Інші нові знахідки під час розтину охоплюють панкреатит, перикардит, мікроінфаркт наднирників, вторинний дисемінований мукормікоз та мікрогліальну активацію головного мозку.[156]

Є гіпотеза, що COVID-19 − це хвороба ендотелію.[157][158][159] Виглядає, що ендотеліопатія та активація тромбоцитів є важливими ознаками COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів і ймовірно вона асоційована із коагулопатією, критичним захворюванням та смертю.[160] У пацієнтів повідомлялося про гіпервіскозність. Відомо, що він пошкоджує ендотелій та є відомим фактором ризику тромбозу. Потенційний зв’язок між гіпервіскозністю та тромботичними ускладненнями вимагає подальших досліджень.[161]

Вважають, що в патогенезі певну роль відіграють генетичні чинники. У дослідженні серії випадків – чотирьох чоловіків із тяжким захворюванням – було виявлено рідкісні варіанти Х-хромосоми TLR7, що імовірно викликають втрату функції, пов’язаної з порушенням інтерферонової відповіді.[162]

Класифікація

Всесвітня організація охорони здоров’я: тяжкість COVID-19[2]

Легкий ступінь захворювання

  • Пацієнти, які мають симптоми, і відповідають визначенню випадку COVID-19 без ознак гіпоксії або пневмонії.

  • Симптоми охоплюють гарячку, кашель, втому, втрату апетиту, задишку та міалгію. Інші неспецифічні симптоми: біль у горлі, закладеність носа, головний біль, діарея, нудота/блювання та втрата відчуття запаху/смаку.

  • У людей похилого віку та осіб з імуносупресією можуть спостерігатися атипові симптоми (наприклад, втома, зниження уваги, мобільності, діарея, втрата апетиту, делірій, відсутність лихоманки).

  • Симптоми фізіологічних адаптаційних змін протягом вагітності та побічних наслідків вагітності (наприклад, задишка, лихоманка, симптоми з боку шлунково-кишкового тракту) або інших захворювань (наприклад, малярії) можуть перетинатися з симптомами COVID-19. 

Захворювання помірної тяжкості

  • Підлітки або дорослі: клінічні ознаки пневмонії (лихоманка, кашель, задишка, швидке дихання), але без ознак тяжкої пневмонії, зокрема сатурація киснем за кімнатного повітря (SpO₂) ≥90%.

  • Діти: клінічні ознаки легкої пневмонії (наприклад, кашель або труднощі дихання плюс швидке дихання та/або втягування міжреберних проміжків) та відсутність ознак тяжкої пневмонії. Швидке дихання визначається як:

    • Вік <2 місяців: ≥60 вд./хв

    • Вік 2–11 місяців: ≥50 вд./хв

    • Вік 1–5 років: ≥40 вд./хв

  • Діагноз можна встановити на основі клінічних даних, проте візуалізація грудної клітки може допомогти діагностувати та ідентифікувати чи виключити легеневі ускладнення.

Тяжка форма захворювання

  • Підлітки або дорослі: клінічні ознаки пневмонії (тобто гарячка, кашель, задишка, швидке дихання) плюс одне з наступного:

    • Частота дихання >30 вдихів/хвилину

    • Тяжкий респіраторний дистрес

    • SpO₂ ≤90% під час дихання кімнатним повітрям.

  • Діти: клінічні ознаки пневмонії (кашель або тяжке дихання) плюс не менше 1 з наведеного: 

    • Центральний ціаноз або SpO₂ <90%

    • Тяжкий респіраторний дистрес (наприклад, швидке дихання, хропіння, дуже виражене втягнення міжреберних проміжків)

    • Загальні загрозливі ознаки: неможливість грудного вигодовування або пиття, апатичність чи відсутність свідомості або судоми

    • Прискорене дихання (<2 місяців: ≥60 вдихів на хвилину; 2–11 місяців: ≥50 вдихів на хвилину; 1–5 років: ≥40 вдихів на хвилину). 

  • Діагноз можна встановити на основі клінічних даних, проте візуалізація грудної клітки може допомогти діагностувати та ідентифікувати чи виключити легеневі ускладнення.

Критичне захворювання

  • Наявність гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС), сепсису або септичного шоку.

  • Інші ускладнення охоплюють гостру ТЕЛА, гострий коронарний синдром, інсульт та делірій. 

Національний інститут охорони здоров’я: клінічна класифікація COVID-19[3]

Безсимптомна та досимптомна інфекція

  • Люди з позитивним результатом тесту на SARS-CoV-2, які не мають симптомів.

Легкий ступінь захворювання

  • Люди, які мають будь-які з ознак та симптомів (наприклад, гарячка, кашель, біль у горлі, нездужання, головний біль, біль у м’язах) без задишки або аномальних результатів візуалізаційних методів обстеження.

Середній ступінь тяжкості захворювання

  • Люди, які мають ознаки захворювання нижніх дихальних шляхів за даними клінічного обстеження або візуалізації та сатурацію киснем (SpO₂) >93% у разі дихання кімнатним повітрям на рівні моря.

Тяжкий ступінь захворювання

  • Люди, які мають частоту дихання >30 вдихів на хвилину, SpO₂ ≤93% на кімнатному повітрі на рівні моря, PaO₂/FiO₂ <300 або інфільтрати легенях >50%.

Критичне захворювання

  • Люди з дихальною недостатністю, септичним шоком та/або поліорганною недостатністю.

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності