Сибірка

Це захворювання підлягає обов’язковій реєстрації. Спори збудника сибірки є потенційною біологічною зброєю, оскільки вони легко поширюються, стійкі до високих температур, світла та іонізуючого випромінювання.

Шкірна форма сибірки найбільш поширена, вона становить приблизно 95% клінічних випадків. Зараження сибірською виразкою унаслідок вдихання, проковтування чи ін’єкційного введення, а також сибірка, ускладнена менінгітом, трапляються не так часто.

Для підтвердження діагнозу проводять мікробіологічні та патанатомічні дослідження. Також доцільними методами діагностики захворювання є рентгенографія органів грудної клітки та комп’ютерна томографія.

Початкове лікування передбачає проведення емпіричної антибіотикотерапії, а також відповідної підтримувальної терапії. У разі встановлення чутливості збудника до антибіотиків лікування може бути змінено. У деяких пацієнтів доцільне застосування антитоксину (токсин-нейтралізуючих антитіл).

Рідкісне інфекційне захворювання, зумовлене спороутворювальною грампозитивною ґрунтовою бактерією Bacillus anthracis. Шкірна форма захворювання внаслідок безпосередньої інокуляції збудника є найбільш поширеним проявом; однак також можлива смертельна системна інфекція унаслідок проковтування спор, вдихання чи ін’єкційного введення. Виділення збудником екзотоксинів може спричинити шок, гіпотензію та раптову смерть, що потребує швидкої ранньої діагностики та лікування. Легенева форма антраксу також відома під назвою "хвороба сортувальників шерсті".