Остеомієліт

Підозра на остеомієліт у пацієнтів із відкритим переломом, недавнім ортопедичним хірургічним втручанням в анамнезі, чи виділеннями з фістул; у пацієнта з ослабленим імунітетом; чи у нездорової дитини.

Оглядові рентгенограми забезпечують якісний метод первинної візуалізації для скринінгу гострого та хронічного остеомієліту.

Магнітно-резонансна томографія та комп’ютерна томографія (КТ) можуть бути застосовані для встановлення діагнозу та прийняття рішень щодо лікування. У деяких випадках позитроно-емісійна томографія/КТ чи однофотонна емісійна комп’ютерна томографія/КТ також можуть бути застосовані.

Діагноз має бути підтверджений взяттям мікробіологічного зразка із глибоко розміщених тканин, із застосуванням біопсії під радіологічним контролем чи в рамках відкритого хірургічного втручання.

У разі хронічного остеомієліту основним способом лікування є хірургічне видалення змертвілої кісткової тканини. За допомогою одних лише антибіотиків вилікування неможливе.

Потрібно уникати застосування емпіричних антибіотиків без забору мікробіологічного матеріалу, за винятком пацієнтів із сепсисом та загальним погіршенням стану. Навіть у такому разі культуральне дослідження крові потрібне перед проведенням антибіотикотерапії.

Лише культури, взяті з глибоко розміщених тканин, надійні для дослідження. Поверхневі мазки та мазки з фістул не мають діагностичної цінності.

Остеомієліт – це запальний стан кісткової тканини, викликаний інфекційним збудником, найчастіше Staphylococcus aureus. Зазвичай спостерігається ураження однієї кістки, проте в рідкісних випадках ураження множинне (в декількох місцях).

За важкістю захворювання класифікують згідно з етіологією інфекційного процесу, патогенезу, поширеності ураження кістки, тривалості та факторів самого організму, що індивідуальні для кожного пацієнта. В цілому інфекція кісток гематогенного походження (унаслідок бактеріємії) чи з сусіднього вогнища (з вогнища інфекції, розміщеного біля ділянки остеомієліту). Попри різноманітні причини, усі форми гострого остеомієліту можуть прогресувати та набувати хронічного перебігу, врешті-решт характеризуючись спільними кінцевими патофізіологічними ознаками, змертвіла, інфікована та реактивна нова кістка оточені шаром ураженої м’якої тканини.