Основні підходи

Лікування переважно залежить від тяжкості захворювання та фокусується на таких принципах: ізоляція у відповідному місці; заходах інфекційного контролю; лікування симптомів; оптимізована підтримувальна терапія та підтримка органів у разі тяжкого та критичного захворювання.

Best Practice опублікувала окрему тему щодо лікування супутніх патологій у контексті COVID-19. BMJ Best Practice: Management of co-existing conditions in the context of COVID-19 external link opens in a new window

Основні рекомендації

  • Розгляньте можливість лікування пацієнта вдома. Загалом лікування пацієнтів без симптомів або з легким захворюванням можна проводити вдома або в комунальному закладі.[2][484]

  • Пацієнтів із помірним або тяжким захворюванням госпіталізуйте до відповідного медичного закладу. Під час госпіталізації дорослих необхідно обстежувати на предмет слабкості. Пацієнти у критичному стані потребують інтенсивної терапії; за потреби питання госпіталізації до відділення інтенсивної терапії вирішуйте спільно з реанімаційною бригадою. Ретельно контролюйте пацієнтів на ознаки прогресування захворювання.[2][489]

  • За потреби призначте симптоматичну терапію. До неї можуть входити лікарські засоби від гарячки, кашлю, задишки, занепокоєння, делірію або збудження.[2][490]

  • Розпочніть симптоматичну терапію, виходячи з клінічної картини. Така терапія може охоплювати кисневу терапію, внутрішньовенну інфузійну терапію, профілактику венозної тромбоемболії, високопотокову оксигенотерапію, неінвазивну або інвазивну штучну вентиляцію легень або екстракорпоральну мембранну оксигенацію. Лікування сепсису та септичного шоку слід здійснювати згідно з локальними протоколами.[2]

  • Якщо є клінічна підозра на бактеріальну інфекцію, розгляньте емпіричну антибіотикотерапію. Антибіотики можуть знадобитися пацієнтам із помірним, тяжким або критичним захворюванням. Призначайте антибіотики протягом 1 години після початкового оцінювання пацієнта з підозрою на сепсис або якщо пацієнт відповідає критеріям високого ризику. Курс має ґрунтуватися на клінічному діагнозі, локальній епідеміології та даних щодо антибіотикочутливості, а також локальних настановах щодо лікування.[2][462]

  • У госпіталізованих пацієнтів, які потребують кисню або штучної вентиляції легень, розгляньте можливість застосування низьких доз дексаметазону. Рекомендації щодо проведення такого лікування ґрунтуються на результатах дослідження RECOVERY.[3][491]

  • Розгляньте експериментальні методи лікування. Згідно з локальними протоколами, можна почати такі види лікування: ремдесивір, гідроксихлорохін, лопінавір/ритонавір і терапія реконвалесцентною плазмою.[2]

  • Необхідно оцінити, чи потребує пацієнт реабілітації або спостереження після виписки. Відмініть заходи для попередження передачі (включно з ізоляцією) та скасуйте пацієнту план догляду через 10 днів після виникнення симптомів плюс не менше 3 днів без гарячки та респіраторних симптомів.[2]

  • Більш детальну інформацію та рекомендації дивіться нижче.

Місце надання допомоги

Рішення про місце надання допомоги залежить від багатьох різних факторів, зокрема клінічну картину, тяжкість захворювання, потребу в підтримувальні терапії, наявність факторів ризик тяжкого захворювання та умов вдома (зокрема враховуючи наявність вразливих людей). Приймайте рішення на індивідуальній основі, користуючись наступними загальними принципами.[2]

  • Легке захворювання: лікуйте у лікарні, амбулаторно або вдома. Ізоляція вдома може підходити більшості пацієнтам, зокрема безсимптомним. 

  • Захворювання помірної тяжкості: лікуйте в лікарні, амбулаторно або вдома. Ізоляція вдома може підійти пацієнтам низького ризику (тобто пацієнтам, які не мають високого ризику погіршення стану). 

  • Тяжке захворювання: лікуйте в належному закладі охорони здоров’я.

  • Критичне захворювання: лікуйте у відділенні інтенсивної терапії. 

Місце надання допомоги також залежатиме від локальних вказівок управління та доступних ресурсів. У деяких країнах використовують примусовий карантин.

Найсильнішими факторами ризику госпіталізації є старший вік (співвідношення шансів >2 для всіх вікових груп старше 44 років, а для людей старше 75 років і більше – 37,9), серцева недостатність, чоловіча стать, хронічне захворювання нирок та підвищений індекс маси тіла (ІМТ).[492] Медіанний час від початку виникнення симптомів до госпіталізації становить приблизно 7 днів.[31][407]

Діти рідше потребують госпіталізації, та навіть тим, яких госпіталізували, зазвичай потрібна лише підтримувальна терапія.[10][18] У дітей фактори ризику переведення у відділення інтенсивної терапії охоплюють вік <1 місяця, чоловічу стать, супутні патології та наявність симптомів ураження нижнього відділу дихальної системи під час госпіталізації.[493]

Загалом 19% госпіталізованих пацієнтів потребують неінвазивної вентиляції, 17% потребують інтенсивної терапії, 9% – інвазивної вентиляції та 2% – екстракорпоральної мембранної оксигенації.[404] Частота переведень у відділення інтенсивної терапії варіює поміж дослідженнями; проте у метааналізі близько 25 000 пацієнтів наводять частоту госпіталізації у ВІТ у 32%, а сумарна смертність у пацієнтів у ВІТ становить 39%.[494] Найбільш частою причиною прийому до відділення інтенсивної терапії є гіпоксична дихальна недостатність, що призводить до штучної вентиляції легень і гіпотензії.[495] Пацієнти, переведені у відділення інтенсивної терапії, мали старший вік, переважно чоловічу стать та медіанний час перебування у відділенні 23 дні (діапазон від 12 до 32 днів).[496]  Найсильнішими факторами ризику критичного захворювання є сатурація киснем <88%; підвищений тропонін сироватки, С-реактивний білок і D-димер; та, меншою мірою, похилий вік, ІМТ >40, серцева недостатність і чоловіча стать.[492]

Лікування легкого COVID-19

Пацієнтів із підозрюваним або підтвердженим легким захворюванням (симптомні пацієнти, які відповідають визначенню випадку COVID-19 без ознак гіпоксії або пневмонії) та безсимптомних пацієнтів слід ізолювати для запобігання передачі вірусу.[2]

Місце надання допомоги

  • Лікуйте пацієнтів у медичних закладах, громадських закладах або вдома. Ізоляція вдома із використанням телемедицини та оглядів на відстані може підходити більшості пацієнтам.[2][3] Це рішення вимагає ретельного клінічного оцінювання і має ґрунтуватися на оцінювання домашнього середовища пацієнта.[484] 

Період ізоляції

  • Відмініть заходи для попередження передачі (включно з ізоляцією) та відмініть пацієнту план догляду: 10 днів після позитивного тесту (безсимптомні пацієнти); 10 днів після виникнення симптомів плюс не менше 3 днів без гарячки та респіраторних симптомів (симптомні пацієнти).[2]

  • Центр контролю та профілактики захворювань США (CDC) рекомендує припиняти ізоляцію вдома не раніше, ніж через 10 днів після появи перших симптомів, та не раніше, ніж через 24 години після того, як востаннє спостерігалася лихоманка без застосування жарознижувальних засобів і зникли симптоми, якщо застосовують стратегію на основі симптомів. В осіб без симптомів CDC рекомендує припиняти ізоляцію вдома не раніше, ніж через 10 днів після дати тесту, що показав позитивний результат. В іншому випадку, якщо застосовують стратегію на основі тестів, рекомендовано не припиняти ізоляцію раніше, ніж буде отримано два негативні результати тесту полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) зі зворотною транскрипцією на зразках із дихальних шляхів, отриманих з інтервалом 24 години.[497] Якщо пацієнта госпіталізовано, настанови CDC щодо припинення ізоляції такі самі, як і в разі захворювання помірного ступеня тяжкості (дивіться нижче).

  • Настанови щодо того, коли припиняти ізоляцію, залежать від локальних рекомендацій та можуть відрізнятися у різних країнах. Наприклад, у Великобританії період самоізоляції становить 10 днів у пацієнтів із легким захворюванням, які отримують лікування поза лікарнею.[498]

Запобігання інфекції та контроль

Симптоматична терапія

  • Лихоманка та біль: рекомендовано парацетамол або ібупрофен.[2][499] Немає доказів щодо випадків побічних дій у пацієнтів із COVID-19, які приймають НПЗП, зокрема ібупрофен, або ефектів унаслідок використання НПЗП та невідкладної медичної допомоги, довготривалу виживаність або якість життя у пацієнтів із COVID-19.[2][490][500][501][502][503][504][505] Ібупрофен потрібно застосовувати лише в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.

  • Кашель: рекомендуйте пацієнтам уникати лежання на спині, оскільки це робить кашель неефективним. Щоб допомогти з кашлем спершу застосовуйте прості заходи (наприклад, чайну ложку меду у пацієнтів віком від 1 року).[490] 

  • Дисфункція нюху: призначте лікування (наприклад, тренування нюху) у разі, якщо дисфункція триває більше 2 тижнів. Пацієнтам часто стає краще спонтанно і розлад не вимагає специфічного лікування. Доказів на підтримку використання лікування у пацієнтів з COVID-19 немає.[506]

Підтримуюча терапія

  • Рекомендуйте пацієнтам щодо адекватного харчування та належного пиття. Занадто багато рідини може погіршити оксигенацію.[2] 

  • Порадьте пацієнтам провітрювати приміщення (відкривати вікна або двері), але не застосовувати вентилятори, оскільки вони можуть поширити інфекцію.[2][490] 

  • Забезпечте базову психосоціальну підтримку та підтримку психічного здоров’я, належним чином лікуйте будь-які симптоми безсоння, депресії або тривоги.[2] 

Моніторинг

  • Ретельно спостерігайте за пацієнтами з факторами ризику тяжкого захворювання та консультуйте їх щодо ознак та симптомів погіршення або ускладнень, які вимагають невідкладної медичної допомоги (наприклад, утруднення дихання, біль у грудній клітці).[2][3]

Лікування COVID-19 помірної тяжкості

Пацієнтів із підозрюваним або підтвердженим захворюванням помірної тяжкості (клінічні ознаки пневмонії, але без ознак тяжкої пневмонії) слід ізолювати для обмеження передачі вірусу.[2] 

Місце надання допомоги

  • Лікуйте пацієнтів у медичних закладах, громадських закладах або вдома. У пацієнтів низького ризику можна розглянути ізоляцію вдома з телемедициною або віддаленими візитами, якщо вони необхідні. Пацієнтів із високим ризиком погіршення стану слід лікувати у лікарні.[2][3] 

Період ізоляції

  • Відмініть заходи для попередження передачі (включно з ізоляцією) та скасуйте пацієнту план догляду через 10 днів після виникнення симптомів плюс не менше 3 днів без гарячки та респіраторних симптомів.[2]

  • CDC рекомендує припиняти ізоляцію не раніше, ніж через 10 днів (у осіб без вираженого ослаблення імунітету) або 20 днів (у осіб зі значно ослабленим імунітетом) після появи перших симптомів та не раніше, ніж через 24 години після того, як востаннє спостерігалася лихоманка без застосування жарознижувальних засобів та зникли симптоми, якщо застосовують стратегію на основі симптомів. У осіб без симптомів CDC рекомендує припиняти ізоляцію вдома не раніше, ніж через 10 днів (у осіб без вираженого ослаблення імунітету) або 20 днів (у осіб зі значно ослабленим імунітетом) після дати тесту, що показав позитивний результат. В іншому разі, якщо застосовують стратегію на основі тестів, рекомендовано не припиняти ізоляцію раніше, ніж буде отримано два негативні результати тесту ПЛР зі зворотною транскрипцією на зразках із дихальних шляхів, отриманих з інтервалом 24 години. У таких пацієнтів бажано застосовувати стратегію на основі симптомів.[507] У разі ізоляції пацієнта вдома настанови CDC щодо припинення ізоляції такі самі, як і в разі захворювання легкого ступеня тяжкості (дивіться вище).

  • Настанови щодо того, коли припиняти ізоляцію, залежать від локальних рекомендацій та можуть відрізнятися у різних країнах. Наприклад, у Великобританії період самоізоляції становить 14 днів з моменту проведення тесту з позитивним результатом у госпіталізованих пацієнтів і 10 днів у пацієнтів із більш легким захворюванням, які отримують лікування поза лікарнею.[498]

Запобігання інфекції та контроль

  • Під час лікування пацієнтів із COVID-19 імплементуйте місцеві заходи профілактики інфекції та інфекційного контролю. Рекомендуйте пацієнтам на ізоляції вдома та членам їх родин дотримуватися належних заходів інфекційного контролю (дивіться вище).

Симптоматичне лікування та підтримувальна терапія

  • Належно лікуйте симптоми та надавайте підтримувальну терапію (дивіться вище).

Антибіотики

  • Якщо є клінічна підозра на бактеріальну інфекцію, призначте емпіричну антибіотикотерапію.[2][3] З метою емпіричної антибіотикотерапії щодо можливої пневмонії людям похилого віку (особливо тим, які перебувають у закладах тривалого догляду) та дітям <5 років можна призначати антибіотики.[2]

Моніторинг

  • Ретельно спостерігайте пацієнтів на предмет ознак і симптомів прогресування захворювання.

  • Якщо пацієнта ведуть вдома, то консультуйте його щодо ознак та симптомів погіршення або ускладнень, які вимагають невідкладної медичної допомоги (наприклад, утруднення дихання, біль у грудній клітці). Доказів на підтримку використання пульсоксиметрії в домашніх умовах немає.[2] 

  • Якщо пацієнт лікується в умовах стаціонару, ретельно спостерігайте за ним на предмет ознак клінічного погіршення за допомогою медичної шкали раннього попередження (наприклад, National Early Warning Score 2 [NEWS2]) і негайно реагуйте відповідними заходами підтримувальної допомоги.[2] 

Лікування тяжкого COVID-19 

Пацієнти з підозрюваним або підтвердженим тяжким перебігом захворювання мають ризик швидкого клінічного погіршення.[2]

  • Тяжке захворювання у дорослих визначається як наявність клінічних ознак пневмонії плюс щонайменше одного з наведеного:

    • Частота дихання >30 вдихів/хвилину

    • Тяжкий респіраторний дистрес

    • SpO₂ ≤90% під час дихання кімнатним повітрям

  • Тяжке захворювання у дітей визначається як наявність клінічних ознак пневмонії плюс щонайменше одне з наведеного:

    • Центральний ціаноз або SpO₂ <90%

    • Тяжкий респіраторний дистрес

    • Загальні тривожні ознаки

    • Неможливість грудного вигодовування або пиття, апатичність чи відсутність свідомості або судоми. 

Місце надання допомоги

  • Ведіть пацієнтів у відповідних медичних закладах під керівництвом команди спеціалістів.[2] 

  • Оцінюйте усіх дорослих на ступінь кволості (немічності) в разі госпіталізації, незалежно від віку та статусу COVID-19, застосовуючи шкалу CFS (Clinical Frailty Scale). Clinical frailty scale external link opens in a new window Велике обсерваційне дослідження виявило, що результати захворювання краще прогнозуються через оцінювання загальної кволості, ніж за допомогою віку чи супутніх захворювань; кволість (оцінка за шкалою CFS 5-8) була пов’язана з більшою тривалістю госпіталізації, ці наслідки погіршувалися із посиленням кволості після стандартизації щодо віку та супутніх захворювань.[508]

  • Залучайте бригади інтенсивної терапії в дискусії щодо переведення в реанімацію пацієнтів, коли: 

    • Оцінка за шкалою CFS (шкала клінічної слабкості) говорить про те, що людина ослаблена (наприклад, CFS <5), пацієнт, швидше за все, отримає користь від інтенсивної терапії, і він хоче отримати інтенсивну терапію; або

    • Оцінка за шкалою CFS говорить про те, що людина більш ослаблена (наприклад, CFS ≥5), пацієнт імовірно (неточно) отримає користь від інтенсивної терапії, і є потреба в консультації спеціаліста з інтенсивної терапії щодо рішення про лікування.

  • Візьміть до уваги вплив супутньої патології та тяжкості гострого захворювання.[489] 

Період ізоляції

  • Відмініть заходи для попередження передачі (включно з ізоляцією) та скасуйте пацієнту план догляду через 10 днів після виникнення симптомів плюс не менше 3 днів без гарячки та респіраторних симптомів.[2] 

  • CDC рекомендує припиняти ізоляцію не раніше, ніж через 20 днів після появи перших симптомів та не раніше, ніж через 24 години після того, як востаннє спостерігалася лихоманка без застосування жарознижувальних засобів та зникли симптоми, якщо застосовують стратегію на основі симптомів. У осіб без симптомів CDC рекомендує припиняти ізоляцію не раніше, ніж через 20 днів після дати тесту, що показав позитивний результат. В іншому разі, якщо застосовують стратегію на основі тестів, рекомендовано не припиняти ізоляцію раніше, ніж буде отримано два негативні результати тесту ПЛР зі зворотною транскрипцією на зразках із дихальних шляхів, отриманих з інтервалом 24 години. У таких пацієнтів бажано застосовувати стратегію на основі симптомів.[507]

  • Настанови щодо того, коли припиняти ізоляцію, залежать від локальних рекомендацій та можуть відрізнятися у різних країнах. Наприклад, у Великобританії період самоізоляції становить 14 днів з моменту проведення тесту з позитивним результатом у госпіталізованих пацієнтів.[498]

Запобігання інфекції та контроль

  • Під час лікування пацієнтів із COVID-19 імплементуйте місцеві заходи профілактики інфекції та інфекційного контролю.

Оксигенотерапія

  • Розпочинайте оксигенотерапію всім пацієнтам негайно у разі наявності тривожних ознак (утрудненого або відсутнього дихання, тяжкого респіраторного дистресу, центрального ціанозу, шоку, коми та/або судом) або за відсутності тривожних ознак, але із SpO₂ <90%.[2][3] Немає доказових даних про корисність оксигенотерапії у пацієнтів із COVID-19 за відсутності гіпоксемії.[509] 

  • Цільова SpO₂ становить ≥94% під час інтенсивної терапії у дорослих та дітей із тривожними ознаками, які вимагають невідкладного забезпечення прохідності дихальних шляхів та оксигенотерапії. Якщо пацієнт стабільний, цільовим рекомендованим показником SpO₂ є >90% у дітей і не вагітних і ≥92–95% у вагітних жінок. Назальним канюлям надають перевагу у дітей раннього віку.[2] Деякі настанови рекомендують підтримувати SpO₂ на рівні не вище 96%.[499] 

  • У деяких центрах можуть рекомендувати інші цільові показники SpO₂ з метою підтримки пріоритетності потоку кисню для найбільш тяжко хворих пацієнтів у лікарні. Наприклад, Національна служба охорони здоров’я Англії рекомендує цільовий показник у діапазоні 92–95% (або 90–94% за умови клінічної картини).[510] 

  • Розгляньте техніки позиціювання (наприклад, сидяче положення з підтримкою, позиція на животі) та керування кліренсом дихальних шляхів з метою допомогти кліренсу секрету у дорослих.[2] Посилити доставку кисню можна за допомогою щільних масок та положення лежачи на животі.[511] Розгляньте пробну позицію на животі у стані пробудження з метою покращення оксигенації у пацієнтів зі стійкою гіпоксемією попри підвищені потреби в додатковому кисні у тих, кому інтубація не показана з інших причин.[3] Раннє самостійне обертання не інтубованих притомних пацієнтів у положення на живіт показало покращення сатурації киснем і може відтермінувати або знизити потребу в інтенсивній терапії.[512][513][514][515][516]

  • Ретельно спостерігайте за пацієнтами на предмет ознак прогресуючої гострої гіпоксичної дихальної недостатності. Пацієнти, стан яких і далі погіршується попри стандартну оксигенотерапію, потребують кисневої терапії/вентиляційної підтримки.[2][3]

Симптоматичне лікування та підтримувальна терапія

  • Рідини та електроліти: у дорослих та дітей без тканинної гіпоперфузії та реакції відповіді на рідину застосовуйте інфузійну терапію з обережністю, оскільки агресивна інфузійна терапія може погіршити оксигенацію.[2] Коригуйте будь-які електролітні або метаболічні відхилення, зокрема гіперглікемію чи метаболічний ацидоз, згідно з локальними протоколами.[517] 

  • Лихоманка та біль: рекомендовано парацетамол або ібупрофен.[2][499] Немає доказів щодо випадків побічних дій у пацієнтів із COVID-19, які приймають НПЗП, зокрема ібупрофен, або ефектів унаслідок використання НПЗП та невідкладної медичної допомоги, довготривалу виживаність або якість життя у пацієнтів із COVID-19.[2][490][500][501][502][503][504][505] Ібупрофен потрібно застосовувати лише в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів. 

  • Кашель: рекомендуйте пацієнтам уникати лежання на спині, оскільки це робить кашель неефективним. Щоб допомогти з кашлем, спершу застосовуйте прості заходи (наприклад, чайну ложку меду у пацієнтів віком від 1 року). В окремих пацієнтів, за відсутності протипоказань, можна розглянути короткочасне використання супресантів кашлю (наприклад, якщо кашель дошкуляє пацієнту).[490] 

  • Задишка: підтримуйте прохолодну температуру в кімнаті, заохочуйте пацієнта до розслаблення, проведення дихальних вправ і змін положення тіла. Ідентифікуйте і лікуйте будь-які зворотні причини задишки (наприклад, набряк легень). Якщо можливо, призначте пробну оксигенотерапію. Пацієнтам із помірною або тяжкою задишкою або пацієнтам у стані стресу призначте поєднання опіоїду та бензодіазепіну.[490] 

  • Тривожність, делірій і збудження: визначте і лікуйте будь-яку фонову чи зворотну причини (наприклад, запропонуйте заспокоїтися, лікуйте гіпоксію, коригуйте метаболічні та ендокринні порушення, візьміться за коінфекції, мінімізуйте використання лікарських засобів, які можуть викликати погіршення делірію, лікуйте абстинентний синдром, підтримуйте нормальні цикли сну, лікуйте біль чи задишку).[2][490] З метою лікування тривожності або збудження у разі відсутності ефекту від інших заходів призначайте бензодіазепіни. Для лікування делірію призначте галоперидол чи фенотіазин.[490] Низькі дози галоперидолу (або іншого антипсихотика) також можна призначати з приводу збудження.[2] Нефармакологічні методи, де це можливо, залишаються основою лікування делірію, та ключовим є запобігання цього стану.[518]

  • Забезпечте базову психосоціальну підтримку та підтримку психічного здоров’я, належним чином лікуйте будь-які симптоми безсоння, депресії або тривоги.[2]

Профілактика венозного тромбоемболізму

  • Госпіталізованим гостро хворим дорослим та підліткам із COVID-19 призначайте належну профілактику ВТЕ відповідно до стандартів лікування інших госпіталізованих пацієнтів без COVID-19 у разі відсутності протипоказань. Діагноз COVID-19 не має впливати на педіатричні рекомендації щодо профілактики ВТЕ у госпіталізованих дітей. Вагітних жінок має вести спеціаліст.[2][3][519][520] 

  • З метою зменшення контактів із пацієнтом перевагу над нефракціонованим гепарином надають низькомолекулярному гепарину або фондапаринуксу. Нефракціонований гепарин протипоказаний пацієнтам із тяжкою тромбоцитопенією. Пацієнтам з анамнезом гепарин-індукованої тромбоцитопенії рекомендований фондапаринукс. Прямі пероральні антикоагулянти не рекомендовані. Механічна тромбопрофілактика (наприклад, пристрої для інтермітуючої пневматичної компресії) рекомендована у випадку, якщо антикоагулянти протипоказані або недоступні.[2][520][521] 

  • Оптимальна доза невідома. Стандартні профілактичні дози рекомендовані в режимах проміжних та повних терапевтичних доз.[520] Деякі лікарі використовують режими середніх або повних терапевтичних доз замість профілактичних, оскільки хвилюються щодо невиявлених тромбів; однак це може призводити до великих кровотеч.[522] Наразі немає даних, які б підтримували застосування підвищених доз антикоагулянтів з метою профілактики ВТЕ у пацієнтів із COVID-19 поза рамками клінічних досліджень.[3] Проте деякі настанови рекомендують можливість збільшувати дозування у критичних пацієнтів.[519] 

  • Спостерігайте за пацієнтом на предмет ознак і симптомів, які вказують на тромбоемболізм, та в разі клінічної підозри продовжуйте діагностичні та лікувальні заходи.[2]

  • Рутинна профілактика ВТЕ після виписки зазвичай не рекомендована, окрім конкретних пацієнтів із високим ризиком.[3][519][520]

  • Високоякісних доказів щодо профілактики ВТЕ у пацієнтів із COVID-19 мало; тому лікарі мають спиратися на доказові пре-COVID-19 принципи антикоагулянтної терапії в поєднанні із раціональними підходами до вирішення клінічних проблем.[519]

Антимікробні засоби

  • Якщо є клінічна підозра на бактеріальну інфекцію, розгляньте емпіричну антибіотикотерапію. Призначайте антибіотики протягом години після початкового оцінювання пацієнта із підозрюваним сепсисом чи якщо пацієнт відповідає критеріям високого ризику (або ж протягом 4 годин після встановлення діагнозу пневмонія); не очікуйте результатів мікробіологічного дослідження. Спирайтеся у виборі схеми на клінічний діагноз (наприклад, позалікарняна пневмонія, госпітальна пневмонія, сепсис), локальну епідеміологію та дані чутливості, а також на місцеві настанови щодо лікування.[2][3][462]

  • Деякі гайдлайни рекомендують емпіричну антибактеріальну терапію для бактеріальних збудників усім пацієнтам з позалікарняною пневмонією без підтвердженого COVID-19. Цілком імовірно, що бактеріальні збудники у пацієнтів із COVID-19 та пневмонією такі самі, що й в описаних пацієнтів із позалікарняною пневмонією, тому емпіричні рекомендації щодо антибактеріальної терапії мають бути однаковими.[463] Проте, згідно з рекомендаціями Національного інституту здоров’я та досконалості медичної допомоги (NICE) Великобританії, не доцільно розпочинати емпіричну антибактеріальну терапію, якщо ви впевнені, що клінічні ознаки є типовими для COVID-19.[462] Для рекомендування емпіричної антибіотикотерапії широкого спектру за відсутності інших показань недостатньо доказів.[3] 

  • Деякі пацієнти, залежно від клінічних обставин, після підтвердження COVID-19 можуть потребувати тривалої антибактеріальної терапії (наприклад, клінічні або мікробіологічні докази бактеріальних інфекцій, попри позитивні результати тесту на SARS-CoV-2, результат тесту на SARS-CoV-2 позитивний, та клінічні ознаки не є типовими для COVID-19). За таких обставин переглядайте вибір антибіотика на основі результатів мікробіологічних досліджень та, в разі доцільності, переходьте на антибіотик з вужчим спектром дії, переглядайте використання внутрішньовенних антибіотиків через 48 годин та розглядайте перехід на пероральну терапію, а також продовжуйте до повних 5 днів за відсутності чітких показань до пролонгування.[462]

  • Щоденно переоцінюйте використання антибіотиків. Поступово зменшуйте емпіричну терапію на основі результатів мікробіологічного дослідження та клінічного оцінювання. Регулярно переглядайте можливість переходу від внутрішньовенної до пероральної терапії. Тривалість лікування має бути настільки короткою, наскільки це можливо (наприклад, 5−7 днів). Слід розробити програми ведення антибіотиків.[2] 

  • Лікуйте лабораторно підтверджені коінфекції (наприклад, малярію, туберкульоз, грип) відповідно до місцевих протоколів.[2]

Кортикостероїди

  • Розгляньте низькі дози дексаметазону для лікування госпіталізованих пацієнтів із COVID-19, які потребують кисневої терапії або штучної вентиляції легень.

  • За результатами британського дослідження RECOVERY, дексаметазон пов’язаний зі зниженням ризику смерті у пацієнтів із тяжким COVID-19. Загалом 2104-х пацієнтів рандомізували для отримання низьких доз дексаметазону та порівняли із 4321-м пацієнтом, яких рандомізували для отримання лише стандартного лікування. Було виявлено, що у пацієнтів на штучній вентиляції легень дексаметазон знижує смертність на третину, а у пацієнтів, які отримували лише кисневу терапію – на одну п’яту. Жодних додаткових шкідливих ефектів під час застосування таких доз у цій популяції пацієнтів виявлено не було. Користі для пацієнтів, які не потребували дихальної підтримки, не було.[523]

  • Як наслідок цього дослідження у Великобританії низькі дози дексаметазону тепер показані для лікування підозрюваного чи підтвердженого COVID-19 у госпіталізованих дорослих, котрі отримують кисневу терапію, неінвазивну або інвазивну вентиляцію або екстракорпоральну мембранну оксигенацію. Вагітним жінкам або тим, що годують, рекомендовані пероральний преднізолон або внутрішньовенний гідрокортизон. Використання у дітей все ще вивчають.[491]

  • У США настанови Національного інституту охорони здоров’я рекомендують застосовувати дексаметазон у дорослих із COVID-19, яким проводять штучну вентиляцію легень (ШВЛ), та пацієнтам, які потребують оксигенотерапії, але яким не проводять ШВЛ. Не рекомендовано застосовувати дексаметазон пацієнтам, які не потребують оксигенотерапії. Поки не зрозуміло, чи інші кортикостероїди мають такий самий ефект. Утім, у ситуаціях, коли застосування дексаметазону є неможливим, можна застосовувати альтернативні кортикостероїди (наприклад, преднізолон, метилпреднізолон, гідрокортизон). Перед застосуванням препарату оцініть, чи він підходить пацієнту.[3] Американське товариство фахівців з інфекційних хвороб підтримує застосування дексаметазону у госпіталізованих пацієнтів із тяжким захворюванням.[524]

  • Хоча дослідження RECOVERY виявило вагомий ефект від застосування кортикостероїдів, проте результати ретроспективних досліджень суперечливі і не чітко підтримують застосування кортикостероїдів у разі COVID-19, попри деякі позитивні сигнали. Для обґрунтування корисних ефектів необхідно більше досліджень.[525] Згідно з висновками систематичного огляду і мережевого метааналізу, глюкокортикоїди можуть знижувати смертність і частоту штучної вентиляції легень, порівняно зі стандартом лікування.[526]

  • Слід здійснювати спостереження пацієнтів на предмет небажаних явищ (як-от гіперглікемія, вторинні інфекції, психіатричні ефекти, реактивація латентних інфекцій) та оцінювання на предмет взаємодії лікарських засобів. Безпечність одночасного застосування дексаметазону та ремдесивіру невідома.[3]

Експериментальні методи лікування

  • Розглядайте можливість експериментального лікування, як-от ремдесивір, гідроксихлорохін, лопінавір/ритонавір і терапія плазмою, лише в контексті клінічних досліджень або відповідно до локальних протоколів.[2] 

  • Достовірність даних щодо більшості проаналізованих втручань є низькою або дуже низькою; втім, ремдесивір, гідроксихлорохін і лопінавір/ритонавір можуть зменшувати час до припинення симптомів. BMJ: drug treatments for covid-19 – living systematic review and network meta-analysis external link opens in a new window

  • Група експертів дає непереконливі рекомендації щодо застосування ремдесивіру за тяжкого захворювання та підтримує проведення більшої кількості рандомізованих досліджень, оскільки якість доказових даних нині низька. BMJ: remdesivir for severe covid-19 – a clinical practice guideline external link opens in a new window

  • Більше інформації ви зможете знайти у розділі «Інноваційні методи лікування». 

Моніторинг

  • Ретельно спостерігайте пацієнта на предмет клінічного погіршення та негайно реагуйте відповідними заходами підтримувальної терапії.[2] 

Виписка та реабілітація

  • Рутинно оцінюйте старших пацієнтів на мобільність, функціональне ковтання, когнітивні порушення, стурбованість щодо психічного здоров’я, та, виходячи з цього оцінювання, визначайте, чи готовий пацієнт до виписки та чи має пацієнт будь-які потреби в реабілітації та спостереженні.[2]

Ведення критичного COVID-19

Пацієнтів з критичним захворюванням (тобто з присутністю гострого респіраторного дистрес-синдрому, сепсису або септичного шоку) потрібно госпіталізувати або перевести до відділення інтенсивної терапії.[2] 

Місце надання допомоги

  • Ведіть пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії під керівництвом команди спеціалістів.[2]

  • Обговоріть ризики, переваги та потенційні наслідки варіантів лікування з пацієнтами та з їхніми сім’ями, а також надайте їм можливість висловити свої побажання щодо лікування. Під час розгляду варіантів лікування візьміть до уваги їхні бажання та очікування. Використовуйте інструменти для підтримки рішень, якщо вони доступні. Складіть план посилення лікування та обговоріть наявні плани розвитку допомоги або подальших рішень про відмову від лікування у пацієнтів із раніше наявними супутніми патологіями.[490] 

Період ізоляції

  • Відмініть заходи для попередження передачі (включно з ізоляцією) та скасуйте пацієнту план догляду через 10 днів після виникнення симптомів плюс не менше 3 днів без гарячки та респіраторних симптомів.[2]

  • CDC рекомендує припиняти ізоляцію не раніше, ніж через 20 днів після появи перших симптомів та не раніше, ніж через 24 години після того, як востаннє спостерігалася лихоманка без застосування жарознижувальних засобів та зникли симптоми, якщо застосовують стратегію на основі симптомів. У осіб без симптомів CDC рекомендує припиняти ізоляцію не раніше, ніж через 20 днів після дати тесту, що показав позитивний результат. В іншому разі, якщо застосовують стратегію на основі тестів, рекомендовано не припиняти ізоляцію раніше, ніж буде отримано два негативні результати тесту ПЛР зі зворотною транскрипцією на зразках із дихальних шляхів, отриманих з інтервалом 24 години. У таких пацієнтів бажано застосовувати стратегію на основі симптомів.[507] 

  • Настанови щодо того, коли припиняти ізоляцію, залежать від локальних рекомендацій та можуть відрізнятися у різних країнах. Наприклад, у Великобританії період самоізоляції становить 14 днів з моменту проведення тесту з позитивним результатом у госпіталізованих пацієнтів.[498]

Запобігання інфекції та контроль

  • Під час лікування пацієнтів із COVID-19 імплементуйте місцеві заходи профілактики інфекції та інфекційного контролю.

високопотокова киснева терапія через назальні канюлі або неінвазивна вентиляція

  • Розгляньте дослідження високопотокового назального кисню (HFNO) або неінвазивної вентиляції (наприклад, постійний позитивний тиск у дихальних шляхах [CPAP] або дворівневий позитивний тиск у дихальних шляхах [BiPAP]) в обраних пацієнтів із легким гострим респіраторним дистрес-синдромом (ГРДС).[2] 

  • Для цих втручань (зокрема CPAP за типом бульбашки) рекомендовані повітряні запобіжні заходи, враховуючи невизначеність потенціалу аерозолізації.[2] Запропоновані нові методи захисту лікарів без доступу до стандартних засобів індивідуального захисту під час процедур, за яких генерується аерозоль.[527][528][529][530]

  • Пацієнти з гіперкапнією, гемодинамічною нестабільністю, поліорганною недостатністю або порушенням психічного стану, зазвичай не мають отримувати HFNO, хоча нові дані вказують, що це може бути безпечним для пацієнтів з легкою або середньою гіперкапнією без ознак погіршення. Пацієнти з гіпоксичною дихальною недостатністю, поліорганною недостатністю або з порушеним психічним станом не мають отримувати це лікування замість інших варіантів, як-от штучна вентиляція легень.[2]

  • Тривають дискусії щодо оптимального режиму респіраторної підтримки до штучної вентиляції легень.[531] Національна служба охорони здоров’я Англії рекомендує CPAP як бажану форму неінвазивної вентиляції. Організація також не рекомендує застосовувати HFNO через відсутність ефективності, споживання кисню (HFNO може спричинити навантаження на систему подачі кисню із ризиком закінчення кисню у лікарні) та поширення інфекції.[532] Інші настанови рекомендують HFNO над методами неінвазивної вентиляції за винятком випадків недоступності HFNO.[3][499] Попри тенденцію до уникнення HFNO, було показано, що вона має такий самий ризик утворення аерозолю, як і стандартна киснева маска.[533] 

  • Ранній CPAP може слугувати перехідним етапом до штучної вентиляції легень. Використання BiPAP зарезервуйте для пацієнтів із гіперкапнічною гострою або хронічною дихальною недостатністю.[532] 

  • Непрямі слабкі докази свідчать, що неінвазивна вентиляція, імовірно, знижує смертність у пацієнтів із COVID-19, аналогічна до ШВЛ, але може збільшувати ризик передачі вірусу.[534] 

  • Ретельно спостерігайте пацієнтів на предмет гострого погіршення стану. Якщо стан пацієнта не покращується після короткого випробування цих втручань, то вони потребують ургентної інтубації.[2][499] 

  • Більш детальні рекомендації щодо ведення ГРДС у розі COVID-19 виходять за межі цієї теми; для більш детальних настанов проконсультуйтеся із спеціалістом.

механічна вентиляція

  • Розгляньте інтубацію та інвазивну штучну вентиляцію легень у пацієнтів, стан яких гостро погіршується попри посилену оксигенотерапію/заходи неінвазивної вентиляційної підтримки.[2][3] 

  • Дві третини пацієнтів, що у Великобританії потребували інтенсивної терапії, протягом 24 годин після приймання у ВАІТ були переведені на штучну вентиляцію легень.[535] У Нью-Йорку в 33% госпіталізованих пацієнтів розвинулася дихальна недостатність, яка вимагала штучної вентиляції легень. Ці пацієнти частіше були чоловіками, мали ожиріння та підвищені маркери запалення та функціональних печінкових проб.[169] Пацієнти у середньому перебували на вентиляції 18 днів (9–28 днів).[536] 

  • Ендотрахеальну інтубацію має проводити досвідчений спеціаліст, застосовуючи засоби захисту від повітряно-крапельних інфекцій.[2] За можливості рекомендована інтубація за допомогою відеоларингоскопії.[3]  Діти раннього віку або дорослі з ожирінням чи вагітністю можуть швидко десатурувати під час інтубації, тому потребують преоксигенації 100-відсотковим киснем (FiO₂) протягом 5 хвилин.[2] 

  • Пацієнтам із ГРДС, яким проводять механічну вентиляцію, слід застосовувати протективну вентиляцію із низьким дихальним об’ємом/низьким тиском вдиху (нижчі показники рекомендовані у дітей). У разі середньо-тяжкого ГРДС перевагу слід віддавати стратегії вентиляції з вищим позитивним тиском у кінці видиху (ПТКВ) порівняно зі стратегією з нижчим ПТКВ. Проте рекомендується індивідуалізація ПТКВ, коли пацієнта спостерігають на предмет корисних чи шкідливих ефектів, і тиск змінюється протягом титрування із урахуванням ризиків і переваг титрування ПТКВ.[2][3][499] NHS Англії рекомендує пацієнтам із нормальним комплаєнсом стратегію низького ПТКВ, якщо немає потреби в рекрутменті.[537]

  • Хоча деякі пацієнти з пневмонією, спричиненою COVID-19, можуть відповідати критеріям ГРДС, є певні нові докази, що пневмонія, спричинена COVID-19, може бути окремим специфічним захворюванням з атиповими фенотипами. Сумнівні докази вказують на те, що головною характеристикою атипової клінічної картини є дисоціація між добре збереженою легеневою механікою і тяжкістю гіпоксії.[538][539][540][541][542][543] Але такий підхід критикують.[544][545] Йдеться про те, що доказовий підхід, який екстраполює дані від ГРДС, не пов’язаного із COVID-19, є найбільш обґрунтованим підходом до інтенсивної терапії пацієнтів із COVID-19.[546] Як наслідок цього, деякі лікарі попереджають, що використання штучної вентиляції легень згідно з протоколами може спричинити пошкодження легень у деяких пацієнтів, і що параметри вентиляції мають ґрунтуватися на фізіологічних показниках, а не на стандартних протоколах. Високий ПТКВ може згубно впливати на пацієнтів із нормальним комплаєнсом.[538] ПТКВ завжди потрібно ретельно титрувати.[511] 

  • У пацієнтів із тяжким ГРДС розгляньте вентиляцію в положенні на животі протягом 12–16 годин на день. Вагітні жінки в третьому триместрі можуть отримати полегшення від положення на боці. З дітьми потрібна обережність.[2][3][499] Деяким пацієнтам може знадобитися довша тривалість.[547] Маленьке когортне дослідження 12 пацієнтів із міста Ухань, Китай, з ГРДС унаслідок COVID-19 виявило, що перебування пацієнтів у положенні на животі може покращити рекрутабельність легень.[548] Дві малі серії клінічних випадків виявили, що багато людей толерують положення на животі, коли вони не сплять та спонтанно дихають або знаходяться на неінвазивній вентиляції легень. У пацієнтів, які толерували положення, спостерігалося покращення оксигенації та зменшення частоти дихання.[549][550] 

  • Пропонують рекрутмент-маневр, але ступінчасте його виконання не рекомендоване.[3][499] 

  • Більш детальні рекомендації щодо ведення ГРДС у разі COVID-19, зокрема седацію та використання міорелаксантів протягом вентиляції, виходять за межі цієї теми; для більш детальних настанов проконсультуйтеся зі спеціалістом.

інгаляційні легеневі вазодилятатори

  • У дорослих із тяжким ГРДС та гіпоксемією, попри оптимальну вентиляцію, розгляньте випробування інгаляційних легеневих вазодилататорів. Якщо немає швидкого покращення оксигенації, обмежте їх використання.[3][499]

екстракорпоральна мембранна оксигенація

  • Якщо наведені методи неефективні, то розгляньте екстракорпоральну мембранну оксигенацію (ЕКМО) відповідно до можливості її проведення та кваліфікації фахівців.[2][499][551][552] ЕКМО не підходить усім пацієнтам, тож ЕКМО можна розглядати лише у тих, хто відповідає певним критеріям включення.[553] 

  • Доказів, щоб рекомендувати або не рекомендувати рутинне використання ЕКМО, недостатньо.[3] Попередні дані щодо використання ЕКМО у пацієнтів із COVID-19 не є багатообіцяючими, проте вона може відігравати корисну роль у порятунку певних пацієнтів.[554][555]

Ведення септичного шоку/сепсису

  • Ведення сепсису та септичного шоку у пацієнтів із COVID-19 виходить за межі цієї теми. Дивіться розділ Ускладнення.

Симптоматичне лікування та підтримувальна терапія

  • Розгляньте інфузійну терапію та коригування електролітів, антибактеріальну терапію та відповідну експериментальну терапію (дивіться вище). 

  • Належним чином лікуйте такі симптоми, як гарячка, біль, кашель, задишка, тривожність, збудження, делірій, депресія чи безсоння (дивіться вище).

  • Пацієнтам у критичному стані рекомендована профілактика ВТЕ. Перевагу надають низькомолекулярним гепаринам, а нефракціонований гепарин розглядають як альтернативу і кращий варіант, ніж фондапаринукс.[520]

Кортикостероїди

  • Розгляньте низькі дози дексаметазону для лікування госпіталізованих пацієнтів із COVID-19, які потребують кисневої терапії або штучної вентиляції легень (дивіться вище).

  • Гайдлайни Surviving Sepsis Campaign стверджують, що дорослі з ГРДС, які перебувають на штучній вентиляції легень, та дорослі з рефрактерним шоком, мають отримувати кортикостероїди; хоча ці рекомендації ґрунтуються на слабких доказах.[499]

  • Загальний сукупний показник смертності від гострого респіраторного дистрес-синдрому у пацієнтів із COVID-19 становить 39%; утім, медіана загального рівня смертності у пацієнтів із COVID-19, які отримували кортикостероїди, становить 28%.[556]

Експериментальні методи лікування

  • Розгляньте можливість застосування експериментального лікування (дивіться вище, а також розділ «Інноваційні методи лікування»).

Виписка та реабілітація

  • Рутинно оцінюйте пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії на мобільність, функціональне ковтання, когнітивні порушення, стурбованість щодо психічного здоров’я, та, виходячи з цього оцінювання, визначайте, чи готовий пацієнт до виписки та чи має пацієнт будь-які потреби в реабілітації та спостереженні.[2] 

Паліативна допомога

  • У кожному закладі, що лікує пацієнтів із COVID-19, мають бути доступні паліативні інтервенції. Ідентифікуйте бажання пацієнта продовжувати лікування і поважайте його пріоритети та побажання під час формування плану його лікування.[2] Дотримуйтеся місцевих настанов щодо паліативної допомоги.

Ведення вагітних жінок

Вагітних жінок має вести мультидисциплінарна команда у складі акушерів, перинатальних спеціалістів, неонатологів, лікарів інтенсивної терапії, а також необхідна психологічна та акушерська підтримка і підтримка психічного здоров’я. Рекомендується орієнтований на жінку, шанобливий і кваліфікований підхід до догляду.[2] У жінок із тяжким або критичним захворюванням у разі виникнення материнської гіпоксії якнайшвидше потрібно організувати мультидисциплінарну команду, з метою оцінювання зрілості плода, прогресування захворювання та найкращих варіантів розродження.[557] Одна з п’яти вагітних жінок, госпіталізованих із інфекцією COVID-19, були переведені у відділення інтенсивної терапії або вимагали ургентного пологорозрішення через погіршення стану респіраторної системи.[228]

Доступні дані щодо ведення вагітних жінок із COVID-19 обмежені; однак вагітних можна лікувати за допомогою аналогічної симптоматичної терапії, що відображено вище, враховуючи фізіологічні зміни, що відбуваються під час вагітності.[2]

Поширеність безсимптомної інфекції SARS-CoV-2 у вагітних жінок, які госпіталізовані на пологи, видається низькою (<3% у когорті в Коннектикуті та 0,43% у когорті в Каліфорнії).[558][559] Корисним може бути скринінг жінок та їхніх партнерів за пологами. В одному малому обсерваційному дослідженні у Нью-Йорку понад 15% безсимптомних пацієнтів-матерів отримали позитивний результат на інфекцію SARS-CoV-2 попри негативні результати телефонного скринінгу. Крім цього, 58% осіб із підтримки мали позитивний результат, попри негативні результати скринінгу.[560] Інше дослідження акушерської популяції у Нью-Йорку виявило, що 88% жінок, у яких під час госпіталізації аналіз на SARS-CoV-2 був позитивним, на момент звернення були безсимптомними.[561] 

Місце надання допомоги

  • Лікуйте вагітних жінок у медичних закладах, громадських закладах або вдома. Жінки з підозрюваним чи підтвердженим легким захворюванням можуть не потребувати гострої допомоги в госпіталі, окрім випадків, коли є настороженість щодо швидкого погіршення стану або неможливості швидко повернутися до лікарні.[2] Дотримуйтеся локальних заходів інфекційного контролю як для не вагітних жінок.

  • Розгляньте лікування вдома у жінок із безсимптомною або легкою формами захворювання, за умови, що в пацієнтки немає ознак потенційно тяжкого захворювання (наприклад, задишки, кровохаркання, нового болю/тиску в грудній клітці, відсутності апетиту, зневоднення та сплутаності свідомості), немає супутніх захворювань та акушерських проблем; пацієнтка здатна доглядати за собою; а також можливі контроль і спостереження. В інших випадках, коли це можливо, ведіть вагітних жінок в умовах стаціонару з відповідним спостереженням матері та плода.[384][562][563] 

  • Відтермінуйте рутинні антенатальні або постнатальні візити для жінок, які перебувають на домашній ізоляції та перенесіть їхні візити на час, коли період ізоляції закінчиться. Коли це можливо, надання консультацій та допомоги має здійснюватися за допомогою телемедицини. Консультуйте жінок щодо здорової дієти, рухливості та вправ, вживання мікронутрієнтів, тютюнопаління й уживання алкоголю та наркотиків. Радьте жінкам терміново звертатися по медичну допомогу, якщо у них розвивається погіршення захворювання або небезпечні ознаки, або ж загрозливі ознаки з боку вагітності.[2] 

  • Американська колегія акушерів та гінекологів опублікувала алгоритм визначення потреби в госпіталізації чи лікування вдома. ACOG: outpatient assessment and management for pregnant women with suspected or confirmed novel coronavirus (COVID-19) external link opens in a new window

Антенатальні кортикостероїди

  • Призначте антенатальні кортикостероїди з метою дозрівання легень плода жінкам з ризиком передчасних пологів (24–37 тижні гестації). Рекомендовано виважений підхід, оскільки вона потенційно може погіршити клінічний стан матері, тому рішення варто приймати спільно з мультидисциплінарною командою.[384][563][564] Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує призначати антенатальні кортикостероїди тільки у разі відсутності інфекції у матері та доступності адекватної акушерської та неонатальної допомоги, та жінкам із легким COVID-19 після оцінювання ризиків та користі.[2] Застосування кортикостероїдів для розвитку легень плода не спричиняє більше шкоди пацієнткам з COVID-19.[565]

Пологи

  • Протягом пологів застосовуйте місцеві заходи інфекційної профілактики та контролю. За наявності рекомендована ізольована кімната з негативним тиском. Проводьте партнерам на пологах скринінг на інфекцію COVID-19, використовуючи стандартне визначення випадку.[2] 

  • Оберіть метод пологів на основі акушерських показань та побажань жінки. У жінок із підтвердженою інфекцією надають перевагу вагінальним пологам з метою уникнення непотрібних хірургічних ускладнень. Індукція пологів, посилення пологової діяльності та пологів і кесарів розтин загалом показані тільки у разі медичного обґрунтування на основі стану матері та плоду. COVID-19-позитивний статус сам по собі не є показанням до кесаревого розтину.[2][384][563] Уникайте пологів у воді у пацієнток із підозрюваною або підтвердженою інфекцією.[565]

  • З метою покращення здоров’я матері та немовляти, а також нутриційних результатів, рекомендується відтерміноване перетискання пуповини (не раніше, ніж через 1 хвилину після народження). Ризик передачі через кров вважається мінімальним, і доказів того, що відтерміноване перетискання пуповини підвищує ризик вірусної передачі від матері до дитини, немає.[2]

  • Новонароджених від матерів із підозрюваною або підтвердженою інфекцію слід вважати умовно інфікованими та ізолювати їх від здорових новонароджених. Проведіть їм тестування на інфекцію через 24 години після народження і в разі негативного результату повторіть тест через 48 годин після народження.[566] 

Догляд за новонародженими

  • У питанні розділення матері і новонародженого думки експертів розділилися; приймайте рішення індивідуально разом із матір’ю.

  • Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує, аби матері та новонароджені перебували спільно, окрім випадків, коли мати занадто хвора, щоб доглядати свою дитину. Грудне вигодовування потрібно заохочувати із дотриманням відповідних заходів профілактики та інфекційного контролю (наприклад, гігієна рук до та після контакту з дитиною, застосування маски під час грудного вигодовування).[2]  Згідно з рекомендаціями ВООЗ, користь грудного вигодовування переважає потенційні ризик передачі.[567]

  • Згідно з рекомендаціями Центрів контролю та профілактики захворювань, можна розглянути можливість тимчасового розділення новонародженого і матері з підтвердженим або підозрюваним COVID-19 після оцінювання ризиків і переваг, оскільки сучасні дані вказують на низький ризик інфікування новонародженого від матері; медичні працівники мають шанобливо ставитися до автономії матері в процесі прийняття медичних рішень. Якщо не застосовують розділення, слід імплементувати заходи щодо мінімізації ризику передачі.[568] Матерів із підтвердженою інфекцією слід консультувати з метою вжиття всіх можливих заходів щодо уникнення передачі до новонародженого під час грудного вигодовування (наприклад, гігієна рук, носіння лицевої маски). Зцідженим молоком новонародженого може годувати медичний працівник.[569] 

  • Королівський коледж акушерів та гінекологів (RCOG) рекомендує матерів із підтвердженою інфекцією та здорових малят тримати разом у ранньому постнатальному періоді. Рекомендовано обговорювати ризики та користь із неонатологами та сім’ями з метою індивідуалізації догляду за немовлятами, які можуть бути більш сприйнятливими до інфекції. RCOG твердить, що користь від грудного вигодовування переважає будь-які потенційні ризик передачі вірусу через грудне молоко і рекомендує застосовувати заходи обережності з метою попередження передачі інфекції немовляті.[565]

  • Американська академія педіатрії (AAP) рекомендує тимчасове відокремлення як найбезпечніший варіант, але зазначає, що існують ситуації, коли це неможливо, або коли мати вирішує зайти до кімнати. AAP підтримує грудне вигодовування як найкращий вибір для вигодовування. Грудне молоко можна тримати після відповідних заходів гігієни, а годування може проводити неінфікований доглядальник. Якщо мати обирає особисте вигодовування немовляти, то рекомендовані відповідні заходи профілактики. Матерям із COVID-19 для догляду за немовлям рекомендуйте застосовувати превентивні заходи (наприклад, дистанціювання, гігієну рук, дихальну гігієну/носіння маски) до моменту поки: вони не будуть мати підвищеної температури тіла протягом 72 годин без використання антипіретиків і щонайменше 10 днів від першої появи симптомів; або поки не отримали щонайменше два послідовних негативних результати аналізів на SARS-CoV-2, зразки для яких були відібрані з інтервалом ≥24 годин. Їм може знадобитися підтримка неінфікованого доглядальника. Новонароджений із підтвердженою інфекцією після виписки потребує ретельного амбулаторного нагляду протягом 14 днів після народження.[566] 

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності