Нецукровий діабет

Захворювання характеризується полідипсією, поліурією та формуванням гіпотонічної (розведеної) сечі.

Розрізняють два типи: центральний нецукровий діабет (НД), зумовлений порушенням синтезу чи виділення аргінін-вазопресину (АВП) з гіпоталамо-гіпофізарної системи; і нефрогенний НД, який виникає внаслідок нечутливості ниркових канальців до АВП.

До відомих факторів ризику виникнення центрального НД належать хірургічні втручання на гіпофізі, краніофарингіома, інфільтративні ураження ніжки гіпофіза, черепно-мозкова травма, субарахноїдальний крововилив, вроджені дефекти гіпоталамо-гіпофізарної системи та синдром Вольфрама. Факторами ризику нефрогенного НД є терапія препаратами літію, хронічна хвороба нирок і хронічна гіперкальціємія чи гіпокаліємія. Генетичні мутації можуть бути причиною розвитку успадкованих форм НД обох типів.

Обидва типи НД супроводжуються гіпернатріємією, і цей стан може потребувати невідкладної допомоги.

Мета лікування полягає у коригуванні та стабілізації дефіциту води й електролітної рівноваги разом зі зниженням надмірної втрати води із сечею та спраги. Синтетичний АВП-аналог десмопресину (DDAVP) є препаратом вибору в разі центрального НД. Лікування нефрогенного НД полягає в адекватному споживанні рідини; обмежене вживання солі та діуретики можуть допомогти зменшити поліурію.

Нецукровий діабет (НД) – це метаболічне захворювання, яке характеризується порушенням здатності концентрувати сечу в нирках, унаслідок чого утворюється велика кількість розведеної сечі. Це може бути наслідком абсолютного або порівняного дефіциту аргінін-вазопресину (АВП), також відомого як антидіуретичний гормон (АДГ), що продукується гіпоталамусом і виділяється через задню частку гіпофіза, чи резистентності збиральних канальців нирок до його дії. Клінічно це проявляється полідипсією, поліурією та гіпотонічною сечею.[1]Robinson A, Verbalis J. Posterior pituitary. In: Melmed S, Polonsky K, Larsen PR, et al, eds. Williams textbook of endocrinology. 13th ed. Philadelphia, PA: Elsevier; 2016:300-32.