Черевний тиф

Більшість випадків тифоїдних інфекцій трапляються в країнах, що розвиваються, де залишаються поганими санітарні умови і не проводять обробку води у системі водопостачання.

Люди є єдиним відомим резервуаром, тому передача відбувається через їжу чи воду, які контаміновані гостро хворим або хронічним носієм мікроорганізму.

У розвинутих країнах вона спостерігається здебільшого серед мандрівників, які повернулися з ендемічних країн.

Найвищу захворюваність спостерігають на Індійському субконтиненті та серед мандрівників, які повертаються з тих місць.

Тривале фебрильне захворювання при нормальній кількості лейкоцитів у особи, яка повернулася з ендемічної території, повинне підвищити настороженість.

Діагноз підтверджується за допомогою гемокультури.

Презумптивна антибіотикотерапія у мандрівників повинна проводитися залежно від країни походження.

Вакцини, що доступні на сьогодні, забезпечують лише помірний захист від Salmonella typhi та майже не захищають від S. paratyphi, яка стала домінуючим патогеном.

Беручи до уваги сучасну ефективність вакцин і зростання кількості мультирезистентних штамів, очікують подальшого зростання захворюваності та складності лікування.

Черевнй тиф – це захворювання з фекально-оральним механізмом передачі, збудником якого є бактерія Salmonella enterica, серотип S. typhi. Подібний клінічний синдром спричиняє Salmonella enterica серотип S. paratyphi, тому терміни «ентеральна гарячка» і «тифоїдна інфекція» використовують для описання обох захворювань. Якщо не вказано іншого, то надана тут інформація стосуватиметься обох захворювань (S. typhi та S. paratyphi), описаних терміном «тифоїдна інфекція/черевний тиф».