Гіперхолестеринемія

Гіперхолестеринемію найчастіше, однак не завжди, визначають як підвищені рівні холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) або холестерину ліпопротеїнів невисокої щільності; альтернативною назвою цього стану є дисліпідемія, що охоплює підвищені рівні тригліцеридів, низькі рівні холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та якісні порушення ліпідів.

Гіперхолестеринемія є важливим фактором ризику серцево-судинних захворювань атеросклеротичного генезу, зокрема порушення мозкового кровообігу, ішемічної хвороби серця; зазвичай вона перебігає безсимптомно аж до розвитку вираженого атеросклерозу.

Ускладненнями гіперхолестеринемії та атеросклерозу є інфаркт міокарда, ішемічна кардіоміопатія, раптова серцева смерть, ішемічний інсульт, еректильна дисфункція, мікроциркуляторні порушення та гостра ішемія кінцівок.

Факторами ризику виникнення вторинної гіперхолестеринемії у промислово розвиненому суспільстві є сидячий спосіб життя та харчування, що характеризується надмірним споживанням насичених жирів, трансжирних кислот і холестерину. З-поміж інших причин виокремлюють цукровий діабет, надмірну масу тіла, особливо у ділянці живота, гіпотиреоз, нефротичний синдром та холестатичне захворювання печінки. Низький рівень холестерину ЛПВЩ асоціюється з курінням та абдомінальним ожирінням.

Його діагностують на основі ліпідного профілю, який включає рівень загального холестерину, холестерину ЛПНЩ (розрахункового чи прямого), холестерину ЛПВЩ і тригліцеридів. Холестерин невисокої щільності розраховують шляхом вирахування показника холестерину ЛПВЩ від загального холестерину.

Лікування гіперхолестеринемії передбачає модифікацію способу життя, зокрема зміни у раціоні, фізичні навантаження, припинення куріння, а також медикаментозне лікування на основі терапії статинами, селективне застосування інгібітора абсорбції холестерину езетимібу чи інгібітора пропротеїнової конвертази субтилізин-кексинового типу 9 (PCSK9).

Гіперхолестеринемія – підвищення рівня загального холестерину та/або рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) чи холестерину ліпопротеїнів невисокої щільності (що визначається відрахуванням показника холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) від показника загального холестерину) у крові. Цей стан часто називають дисліпідемією, щоб цим терміном охопити той факт, що він може супроводжуватися як зниженням холестерину ЛПВЩ, так і підвищенням рівня тригліцеридів або якісними порушеннями ліпідів. Для загальної популяції дисліпідемію визначають як загальний холестерин сироватки, холестерин ЛПНЩ, тригліцериди, аполіпопротеїн В чи ліпопротеїн (а) у концентрації понад 90 процентилів або ж холестерин ЛПВЩ чи аполіпопротеїн А-І у концентрації нижче 10 процентилів. Утім, ці традиційні граничні значення процентиля не слід надто суворо використовувати для визначення дисліпідемії. Наприклад, згідно з доказовими даними, рівень ліпопротеїну (а) 80 процентилів або вище вказує на патологію та пов’язаний із підвищенням серцево-судинного ризику.[1]Verbeek R, Hoogeveen RM, Langsted A, et al. Cardiovascular disease risk associated with elevated lipoprotein(a) attenuates at low low-density lipoprotein cholesterol levels in a primary prevention setting. Eur Heart J. 2018 Jul 14;39(27):2589-96. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6287703/ http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/29931232?tool=bestpractice.com