Позалегеневий туберкульоз

До епідеміологічних факторів ризику належить народження в країнах з високим рівнем поширеності туберкульозу, контакт за місцем проживання/роботи в громадських установах і безпритульність.

Встановлення діагнозу може спостерігатися через неспецифічні клінічні прояви, які повільно прогресують і через низьку чутливість фарбування мазка позалегеневих зразків для виявлення кислотостійких бактерій (КСБ).

Мікробіологічне підтвердження є ключем до діагностики та лікування, і часто потрібна біопсія тканини. Іншими підтверджувальними ознаками є гранульоми і позитивне забарвлення на КСБ у разі патології, а також результати рентгенологічного дослідження грудної клітки.

Початкова терапія складається з режиму прийому 4 препаратів: ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду і етамбутолу; лікування триває не менше 6 місяців.

Туберкульоз спричиняється мікобактеріями туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis). У більшості випадків перед прогресуванням в активну фазу інфекція, спричинена M. tuberculosis, перебуває у латентній формі. Кажуть, що пацієнти, які інфіковані, але не мають клінічних, бактеріологічних або рентгенологічних ознак активного туберкульозу, мають латентну туберкульозну інфекцію. Коли відбувається прогресування від латентної інфекції до активного захворювання, найчастіше вражаються легені та у цій формі передається контактним шляхом, але може вражати майже всі системи органів, зокрема лімфовузли, ЦНС, кістки/суглоби, сечостатеві шляхи, живіт (органи черевної порожнини, очеревина) і перикард. Коли туберкульоз виникає в інших органах, окрім легень, його називають позалегеневим туберкульозом (EPTB).