Етіологія

Вірус Ебола належить до родини Filoviridae (рід Ebolavirus; ряд: Mononegavirales). Ці віруси являють собою подовжені ниткоподібні структури різної довжини.com.bmj.content.model.Caption@5b236b97[Figure caption and citation for the preceding image starts]: На мікрофотографії, отриманій за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа, зображені деякі морфологічні особливості, притаманні віріону вірусу Ебола.Центри з контролю та профілактики захворювань [Citation ends].

Вважається, що вірус був первинно отриманий при контакті з біологічними рідинами чи тканинами інфікованих тварин, а саме кажанів та нижчих приматів, однак природний резервуар та спосіб передачі людям не був підтверджений.[31] Лабораторне дослідження властивостей резервуара показує, що інфікування можливе у кажанів та гризунів, але не в рослин чи членистоногих.[32][33][34] Передача вірусу від тварини до людини може відбуватися під час полювання та споживання в їжу видів, які належать до резервуару чи інфікованих нижчих приматів. Місцевий звичай споживання в їжу м’яса диких тварин чи продуктів, забруднених послідом кажанів (до резервуару включено 3 види кажанів, які поселяються на деревах) також може бути однією з причин інфікування.

com.bmj.content.model.Caption@1be2c67a[Figure caption and citation for the preceding image starts]: Екологія вірусу Ебола вказує на наявність ензоотичних та епізоотичних циклівЦентри з контролю та профілактики захворювань [Citation ends].

Передача від людини до людини виникає під час контакту з біологічними рідинами інфікованих пацієнтів.[35] При ранніх епідеміях повторне використання нестерильних ін’єкцій було причиною багатьох медичних випадків передачі інфекцій.[24] Однак, незважаючи на те, що це все ще є чинником ризику, більшість випадків виникає через тісний фізичний контакт чи контакт з біологічними рідинами (наприклад, піт, кров, фекалії, блювотні маси, слина, виділення зі статевих шляхів (включаючи сперму) та грудне молоко) інфікованих пацієнтів.

Рівень вірусу в крові підвищується під час перебігу захворювання і пацієнти є найбільш контагіозними на пізніх стадіях захворювання (наприклад, під час діареї, блювання і кровотечі).[36] Значна кількість вірусів може бути знайдена на шкірі, оскільки піт також містить вірус, тому доторкання до інфікованого пацієнта може призвести до передачі збудника.[37] Події з надпоширенням вірусу також все частіше визнаються як сприятливий чинник: похорони цілителя в Сьєрра-Леоне в 2015 році були пов’язані з 300 випадками захворювання.[38] В одному дослідженні було виявлено, що на суперпоширювачів інфекцій припадав приблизно 61% інфекцій під час спалаху 2014 року.[39]

В дослідженні, метою якого є визначення інтенсивності виділення вірусу з різних біологічних рідин, вірус Ебола виділявся зі слини, грудного молока, екскрементів, сліз та сперми до 40 днів після початку хвороби.[40][41][42] Вірус може бути виявленим у спермі протягом 12 місяців після одужання від інфекції, можливо через те, що тестикулярна тканина є імунологічно захищеною.[43] Це означає, що передача інфекції статевим шляхом можлива навіть після того, як пацієнт давно одужав,[40][41][42][44][45] і такі випадки підтверджувалися під час та після спалаху 2014 року.[46][47][48] Вірус Ебола також був знайдений у вагінальному секреті.[49] Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує чоловікам здавати аналіз сперми через 3 місяці після початку симптомів та утримуватися від статевого життя або використовувати презервативи до отримання двох негативних результатів аналізів сперми (або щонайменше 6 місяців після зникнення симптомів). Вірус виявляється в поті (до 40 днів), сечі (до 30 днів), кон'юнктивальній рідині (до 22 днів), калі (до 19 днів) та грудному молоці (до 17 днів) навіть при відсутності віремії.[37]

Інгаляційний шлях зараження можливий серед нижчих приматів; однак, немає жодних доказів повітряно-крапельної передачі вірусу серед людей.[14][50] Можливість опортуністичної передачі вірусу повітряно-крапельним шляхом під час сильного блювання (подібного до такого, що спостерігається в разі норовірусної інфекції) та під час проведення процедур (пов’язаних із заходами інтенсивної терапії) з можливим утворенням аерозольних частинок також має бути врахована.

Поза ендемічними регіонами хвороба, спричинена вірусом Ебола, виникає рідко, а сам вірус, як правило, завозиться зовні.[51] Мандрівники, які прибувають з уражених територій, а також вчені лабораторій та решта, хто працює з потенційно інфікованими матеріалами та тваринами, піддаються високому ризику.

Centers for Disease Control and Prevention (CDC): Ebola transmission external link opens in a new window

Патофізіологія

Було досягнуто великих успіхів у з’ясуванні патогенезу інфекції вірусу Ебола; однак, більшість досліджень проводилися на моделях гризунів та нижчих приматів.[10] Причиною цього є труднощі при проведенні досліджень над людиною в умовах обмежених ресурсів, де ці інфекції, зазвичай, виникають.

Геном вірусу складається з однієї негативно-полярної нитки РНК, довжиною 19 тисяч пар основ, з 7 вірусними генами, транскрипція яких відбувається за допомогою РНК-залежної РНК-полімерази, присутньої у віріоні. Єдиний ланцюг РНК покритий спірально розміщеними вірусними нуклеопротеїнами NP та VP30, що зв’язані матричними протеїнами VP24 та VP4 з подвійним ліпідним шаром, який вкриває віріон.[14] Під час спалаху 2014 року були зареєстровані швидкі мутації вірусу, що викликало занепокоєння щодо здатності вірусу уникати реакції імунної системи організму хазяїна та розвиватися під тиском новітніх способів лікування.[52][53]

Інкубаційний період після зараження триває 2–21 день (зазвичай 3–12 днів).[2] Проникнення в тканину відбувається під час контакту інфікованої рідини з пошкодженнями слизової оболонки або шкіри. Це може трапитися під час передачі від тварини до людини чи від людини до людини. Моноцити, макрофаги та дендритні клітини виступають переважними місцями реплікації філовірусів при первинній інфекції. Інфіковані клітини мігрують до регіональних лімфатичних вузлів, печінки і селезінки, тим самим поширюючи інфекцію. Вірус Ебола має широкий клітинний тропізм і здатний інфікувати безліч різних типів клітин, але активна вірусна реплікація спостерігається в лімфоїдній тканині, печінці та селезінці.[10][14][54] Також вірус має чудову здатність регулювати експресію генів, які беруть участь в імунній відповіді хазяїна, викликаючи апоптоз лімфоцитів та ослаблення захисних властивостей інтерферону.[55][56][57][58][59]

Імунна відповідь хазяїна є ключовою та визначає результат інфекції. Прогресування до важкої стадії хвороби відбувається тоді, коли вірус запускає експресію у хазяїна прозапальних цитокінів, які включають інтерферони; інтерлейкіни (IL), а саме: IL-2, IL-6, IL-8 та IL-10; інтерферон-індукувальний протеїн та фактор некрозу пухлин альфа (TNF).[10][14][60] Це, в свою чергу, призводить до активації ендотелію та зниження цілісності судин, вивільнення тканинного фактору (з поступовим початком коагулопатії) та підвищення рівня оксиду азоту (з розвитком гіпотензії).[61] Інфекція призводить до виснаження лімфоцитів через непрямий апоптоз (так як вірус не розмножується в лімфоцитах) та супресії нейтрофілів за допомогою глікопротеїну.[62] Найбільш частою причиною тромбоцитопенії є втрата тромбоцитів в пошкодженій тканині або більш генералізоване вірус-індуковане дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, при якому виснажуються фактори згортання крові.[63] Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові разом з гострим порушенням функції печінки призводить до геморагічних ускладнень у пацієнтів. Інші ускладнення важкої форми хвороби включають гостре пошкодження нирок, гепатит та панкреатит.[14] Раннє утворення антитіл разом зі зменшеним вичерпанням пулу лімфоцитів асоціюються з ефективною елімінацією вірусу та виживанням.[64] Проточна цитометрія, яку застосовували у лікувальному центрі в Гвінеї під час спалаху 2014 року, продемонструвала, що дисрегуляція Т-клітин (що характеризується більш високою експресією CTLA-4 та PD-1 на клітинах CD4 та CD8) асоціюється зі смертю. Це підтверджує більш раннє припущення про те, що достатня контрольована імунна відповідь є ключовим чинником виживання.[65]

Це підтвердило попереднє припущення, що адекватна, але контрольована імунна відповідь є запорукою виживання. Розвиток шоку все ще недостатньо вивчений. Численні чинники можуть впливати, включаючи бактеріальний сепсис, можливо, через транслокацію бактерій з кишок; прямий ефект вірусу; дисеміноване внутрішньосудинне згортання чи кровотечу.[60]

Класифікація

Таксономія вірусу

Вірус належить до родини Filoviridae (рід Ebolavirus). П’ять окремих видів вірусу Ебола було виділено під час різних епідемій, в основному в країнах Африки, за виключенням вірусу Reston, який з’явився на Філіппінах.[1] Останній винятковий тим, що ніколи не викликав симптоматичного захворювання у людини. Інші 4 види викликають дещо відмінні клінічні синдроми різного ступеня тяжкості та мають зафіксований рівень смертності 25–90% за різних спалахів (середній показник становив приблизно 50% у більшості лікувальних центрів під час спалаху в Західній Африці у 2014 році).[2]Zaire ebolavirus та Sudan ebolavirus особливо відомі завдяки своїй вірулентності; інші види вважаються менш вірулентними. Таксономія вірусу продовжує розвиватися, при цьому з'являються нові назви різних варіантів вірусу.[4]

Zaire ebolavirus:

  • Вперше виділений в 1976 році під час спалаху на півночі Заїру (нині - Демократична Республіка Конго, або ДРК).[5] Вважається одним з найбільш вірулентних вірусів серед 5 видів і має найвищий рівень смертності серед усіх видів.[6] Став причиною спалаху в Західній Африці в 2014 році. Окремий обмежений спалах в ДРК у 2014 році був викликаний штамом Zaire ebolavirus, який відрізнявся від того, що циркулював у Західній Африці.[7]

Sudan ebolavirus:

  • Вперше виділений в 1976 році під час спалаху в Південному Судані. Викликає ідентичний синдром, як і Zaire ebolavirus; однак, рівень смертності нижчий.[6]

Tai Forest ebolavirus (раніше відомий як Cote d'Ivoire ebolavirus):

  • Був задокументований лише один випадок у 1994 році у швейцарської дослідниці, яка проводила розтин трупа мертвого шимпанзе в Національному парку Тай в Кот-д’Івуар.[8] Вона одужала після фебрильної фази захворювання без будь-яких геморагічних ускладнень.

Bundibugyo ebolavirus:

  • Відкритий в 2007 році під час спалаху в районі Бундібугіо в Західній Уганді. Виділений вірус був ідентифікований як окремий вид, віддалено пов’язаний з Tai Forest ebolavirus.[9]

Reston ebolavirus:

  • Вперше виділений в Рестоні, Вірджінія, США в 1989 році, де він був знайдений у мавп, завезених з Філіппін. Декілька працівників, які контактували з інфікованими тваринами, мали позитивний результат серологічних досліджень, але клінічні симптоми були відсутні. Після того вірус також був ізольований у свиней на Філіппінах.[10][11]

Інші філовірусні інфекції

Сімейство філовірусів охоплює види Ebolavirus, Marburgvirus та Cuevavirus. Marburgvirus є єдиним іншим членом цієї групи, який може викликати інфекцію у людини. Він був виділений у кажанів та викликає схожий синдром, як і за хвороби, спричиненої вірусом Ебола. Було зареєстровано декілька спалахів, часто пов’язаних з контактом із тваринами у шахтах або печерах.[12]

Використання цього контенту підпадає під нашу відмову від відповідальності